кулі, що влучила в саму середину горішньої шухляди, нагадувала про сутичку з індіянами під Літл-Медоу. Про ті події розповідала їй мати, як і про те, що комод приїхав разом із родиною із самої Англії, давно-давно – ще тоді, коли й Джорджа Вашингтона на світі не було.
На стіні над комодом висіло дзеркальце, а за його раму було позасовувано фотографії якихось молодиків та дівчат, – різні групи на лоні природи, де хлопці, хвацько позсовувавши капелюхи на потилицю, обіймали своїх дівчат за стан. Трохи далі висів розмальований календар і сила кольорових оголошень та малюнків з журналів. На малюнках були переважно коні. На підвіску до газової лампочки було начеплено цілий жмуток щільно пописаних танцювальних програмок.
Сексон почала скидати капелюха, але враз упала на ліжко й тихо, притлумлюючи ридання, заплакала. За хвильку нещільно причинені двері безгучно розчинилися, і дівчина аж здригнулась, почувши голос братової:
– Ну, що це знов із тобою? Коли тобі не до смаку боби…
– Ні, ні, – поспішилася з виправданням Сексон. – Я просто стомилася й збила собі ногу – ото й усе. Мені не хотілося їсти, Саро. Я так стомилась.
– Стомилась!.. Якби ти клопоталася господарством, – огризнулася та, – якби варила, пекла, прала й піклувалася за всіх, як я, отоді мала б на що скаржитись! А то розрюмсалася – горенько!.. Але стривай лишень, – Сара зловтішно засміялася, – це все вигадки, а ось устругнеш дурницю, віддасися колись, як і я, тоді зазнаєш солодощів – наведеш купу малечі, одне по одному, одне по одному – і вже тоді годі танцювати, й у шовкових панчішках вибрикувати, та по три пари черевичок за раз справляти. Диво, – який клопіт!.. Сама як палець, тільки про себе й дбай, та про кавалерів, що навкруги джмелями в’ються і не нахваляться на твої ясні очі… Стривай! Незабаром прилипнеш до котрогось – і тоді заведеш іншої, ще виплачеш свої оченята, як синців понаставляє.
– Не кажи цього, Саро, – заперечила Сексон. – Мій брат ніколи на тебе руки не зняв. Ти сама знаєш.
– Так, так, ніколи. Бо дуже плохий. А все ж мій опеньок кращий за тих бельбасів, з якими ти водишся, хоч і не годен добра надбати й жінці три пари черевичок справити. Ні, він, проте, кращий за твою череду гультіпак, що їм порядна дівчина і в слід не ступить. Як це ти досі ще в халепу не вскочила – не розумію! Може, молодь тепер розумніша за нас у таких справах – не знаю. Але знаю, що коли дівка має по три пари черевичок і одне тільки мріє за розваги, то встряне колись у таке, що… ну, та згадаєш моє слово. За мого дівування так не велося. Мати з мене шкуру здерла б, якби я таке виробляла. Бо й було б за що. А тепер усе на світі пішло шкереберть. Глянь на свого брата: вештається по соціалістичних збіговиськах, верзе про високі матерії, тринькає гроші на страйковий фонд замість годити господарям – виходить, видирає хліб з рота рідним дітям!.. Та на ці гроші, на ці внески, що він марнує, я могла б собі сімнадцять пар черевичок справити, якби мені таке примандюрилось. Колись – от згадаєш мої слова – він дограється!.. А тоді що з нами буде? Куди я подінуся без шеляга і з п’ятьома голодними ротами?
Засапавшись,