проте навіть Сексон завважила, що він трохи збавив тону. Ім’я Біллі неначе втихомирювало й найзапекліших галабурдників.
– Ви його знаєте? – спитав Біллі в неї.
Вона відповіла тільки поглядом, хоч їй хотілося крикнути так, щоб усі почули, як уївся їй у печінки цей нав’язливий залицяльник.
Біллі обернувся до коваля.
– Слухай, молодче, краще не лізь до мене. Бачив я таких, – ти мені не первина. Та й на який грець ми будемо битися? Може ж, у неї спитаємо, яка її думка?
– Ні, це її не обходить. Це моя справа і твоя.
Біллі повільно похитав головою.
– Ні, ти помиляєшся. Її слово тут – вирішальне.
– Ну, то кажіть, – гарикнув Лонг, підступаючи ближче до Сексон. – З ким ви хочете йти? Зі мною чи з ним? З’ясуймо це зразу ж.
Замість відповіді Сексон поклала й другу руку на руку Біллі.
– Вже й сказала, – кинув Біллі.
Лонг злісно зиркнув на Сексон, а тоді на її оборонця.
– Я ще з тобою поквитаюся! – буркнув він крізь зуби.
Сексон гордо піднесла голову, коли вони відійшли вдвох із Біллі. Її не спіткала доля Лілі Сендерсон, і цей незвичайний юнак, неквапливий та спокійно-розважливий, укоськав-таки велетня коваля, не завдавши йому жодного удару.
– Він напосідається на мене! – прошепотіла вона до Біллі. – Просвітку не дає і б’є кожного, хто до мене підійде. Я більше не хочу його бачити!
Біллі раптом зупинився. Лонг, що нехотя повернувсь був іти, теж зупинився.
– Вона каже, що не хоче з тобою водитися, – озвався Біллі до нього. – А як вона каже, то так воно й буде. Хай-но я ще раз почую, що ти чіпляєшся до неї, – я не так коло тебе заходжуся. Зрозумів?
Лонг люто спалахнув, але не озвався.
– Ти зрозумів? – спитав Біллі ще рішучіше.
Коваль рикнув щось у відповідь, що мало означати згоду.
– Ну, то гаразд. Пам’ятай. А тепер – геть із дороги, доки цілий!
Лонг ушився, погрожуючи нишком, а Сексон рушила далі, мов у сні. Чарлі Лонг сплохував. Він злякався цього хлопчика з ніжною шкірою й блакитними очима. Вона покінчила з Лонгом, – Біл зробив те, на що не зважувався дотепер ніхто з інших чоловіків. І він поставився до неї багато краще, ніж до Лілі Сендерсон.
Двічі намагалася Сексон розповісти Біллі детальніше про своє знайомство з Лонгом, але він щоразу перепиняв її.
– Те все мені байдуже, – сказав він за другим разом. – Тепер ви тут, і цього досить!
Проте вона наполягла на своєму, і коли, схвильована й обурена неприємними спогадами, закінчила, Біллі лагідно поплескав її по руці.
– Не журіться, Сексон, – сказав він. – Лонг просто великий нахаба. Я це враз зрозумів, лиш оком скинувши на нього. Більше він вас не турбуватиме. Знаю я таких молодчаг. Тільки загризається, мов той собака. Думаєте, він уже такий завзятий розбишака? Він тільки з немовлятами хоробрий.
– Але як це ви робите? – спитала вона захоплено. – Чому чоловіки так бояться вас? Ви якийсь незвичайний!
Він зніяковіло всміхнувся і перевів розмову на інше.
– Знаєте, – сказав він, –