пунктик стосовно продажного кохання. Де, коли, як, від кого отримав подібні знання вперше – не знаю. Альберт замикався при спробах поговорити про це, і я зрозумів: ось що спричинило свого часу розлад його психіки, ось де поворотна точка.
– Його виводили з себе проститутки?
– Знову спрощуєте, пане Кошовий. Переводите мого асистента чи, коли завгодно, пацієнта в розряд примітивних психопатів, котрі придумали собі місію чистити світ від скверни. Альберт ніколи не платив за секс. І його можна було вивести зі стабільного стану пропозицією заплатити. Так, десь там криються причини хвороби…
– Пане професоре, ви не лекцію читаєте.
– А вам би треба було побувати на моїх лекціях.
– Я їх ще послухаю на допитах, – вставив Віхура. – Ви навмисне тягнене кота за хвіст, аби довше тут посидіти? До в’язниці ви все одно підете.
Ліщинський знову скривив у посмішці кутик рота.
– Як скажете. Я домовився з дівкою на Городоцькій. З тих, котрі не ходять чи не приймають у лупанарах, а винаймають апартаменти для своїх справ. Так простіше не кидатися в очі. Першою була згадана вами Зося. Тямуща дівуля, погодилася розіграти невеличку виставу. Ми ніби випадково зустрілися в кав’ярні, вона моя знайома, колишня пацієнтка, Альберта це не лякало, навіть навпаки. Потім Зося повела його до себе. Трагедія сталася, коли Мазур, не сказавши мені, по старій пам’яті пішов до неї вдруге. Повернувся пізно, одяг у крові. Зізнався: заговорив про почуття, вона навзаєм зажадала оплати. Далі пояснювати, ще розжувати?
Трійця перезирнулася.
– Зайве, – висловив загальну думку Шацький.
– З другою дівчиною – та сама історія?
– Мазур вимагав познайомити його іще з кимось. Від затятості ставав прикрим, небезпечним, тож я не міг йому відмовити. Домовився з іншою дівчиною, Крисею. Придумали іншу виставу. Потім я застеріг Альберта ходити до дівчини, поки я відсутній. Мав їхати до Відня. Коли повернувся, про Різника з Городоцької вже писали всі львівські газети, а Мазур знову зізнався.
– Було ще дві спроби? Ви приносили Альберту дівчат у жертву, мов Змієві в старих казках, так виглядає. Я б навіть згадав міф про Мінотавра.
– Знову ви за своє! – професор почав дратуватися. – Нікому не побажаю потрапити в таку казочку! Я отримав проблему дослівно казкової величини! Єдине, що хоч трохи виправдовувало весь цей жах, – повії постійно ризикують, мусять до всього готуватися, на все йти.
– Всі жертви Мазура – люди, – відрізав Клим. – Їхній низький статус ваших дій не виправдовує.
– Я не виправдовуюсь, – відмахнувся професор. – Ламав голову, як вивезти Альберта зі Львова, прилаштувати окремо, в тихому місці, навіть знайти йому відповідну жінку. Вони були б у мене під наглядом, шановне панство. Насправді моєму асистентові бракувало пари, і все можна було владнати. Аби ви не взялися виправдовувати Різника, пане Кошовий.
– О! Тепер уже я винен! – вигукнув той.
– До чого тут…
– До