коротко реготнув.
– Пане Кошовий, є прості речі й шляхи, коротші, ніж думаєте. Чому ви вирішили, що Альберт стежив за вами? Не вважайте себе пупом Землі. Він вистежив не вас, а повію. Бачив їх удвох із Анною. Перед тим, як… ну… розумієте… видер із наляканої повії адресу коліжанки. Чомусь вирішив: вона бачила їх разом, Різника шукає вся поліція, неодмінно вийдуть на слід подружки.
Нарешті в Кошового склалося.
– То він… не стежив за мною? Навіть не знав, що я теж її знайшов?
– Це ж бувають такі трафунки! Мазур лише вирішив підсунути вам черговий сюрприз від Різника. Перед тим поговорив з приреченою. Чому вона розказала про зустріч із вами – Бог його знає. Альберт сам не пригадає. Можливо, бовкнув ваше прізвище, всує згадав, робилося все для вас, ось і вирвалося мимоволі. Знання про ваше знайомство підказало ідею для телеграми. Мазур усім ділився зі мною, це ж важливо, це його перемога, – випаливши все на одному диханні, професор перевів подих: – Досить. Основне знаєте. Вволите тепер мою цікавість, пане Кошовий?
– Прошу.
– Як ви дізналися?
– Мазур сам підказав, – пояснив Клим. – Убивство Луки Різника вибилося із загальної картини. Добре, аби лише вбивство, тут він міг би заплутати краще. Але перед тим хлопець зник. Його не викрали, напевне пішов сам із тим, кого знав і кому довіряв. У цьому переліку, крім матері, кузена, мене й ще кількох осіб – той, хто лікує. Лукан тюрму вважав такою собі лікарнею. Довіряв лікарям. Я вирішив перевірити всіх. Ви, до речі, теж входили до переліку наближених, проте професор Ліщинський – ось він, на долоні. Вирішив навести довідки про доктора Мазура. Отримав відповідь. Далі – ви знаєте.
– Коло замкнулося.
– Так, пане професоре.
Аж тепер Кошовий відчув, як втомився.
Ніби півдня вантажив тяжке.
Давно не відчував нічого схожого.
– Робіть, що маєте, пане комісар, – промовив він.
І відвернувся – не хотів зустрічатися з Ліщинським поглядами.
Дорогою назад зробив гак – вчасно згадав, що збирався прихопити додому пляшку вина й квіти.
Годинник показував по третій, лише почало смеркати, але більше нічим займати себе Клим сьогодні не міг. Хотілося прийти додому, перевдягнутися в хатню куртку, засунути ноги в капці, вмоститися в фотелі, накритися затишніше пледом, розкурити сигару й пити алкоголь маленькими ковтками. Бася нині не збиралася по обіді нікуди йти, хіба десь вибіжить у салон до котроїсь із подружок, попліткувати про весілля, яким завершиться для неї цей тиждень. Кошовий зазвичай не заперечував, та саме зараз мав намір умовити її лишитися вдома. Вони смакуватимуть напій разом, зготують вечерю, наприклад – струдель, опанований майбутньою дружиною. Зазвичай Клим намагався не втручатися в кухонні справи, але чом би й не спробувати докласти до страви чотири руки…
Він чи не вперше за кілька останніх років повертався з відчуттям добре, до кінця доведеної справи. Від почутого й побаченого на душі не полегшало. Хоч віру в медицину, науку та людство загалом не втратив. Проте на дві