уваги на те, що рідкісність чисто як така все ж являє собою тільки негативне визначення, суще характеризує через несуще. Однак несуще не може діяти, будь-який позитивний наслідок мусить походити із позитивного визначення і сили, для якого те негативне виступає ніби тільки тінню. Ці ж конкретні сили, вочевидь, є силами, докладеними лише в обміні. Тільки не слід уважати применшеним характер конкретності через те, що тут він не притаманний одиничній сутності як такій. Відносність між речами має своєрідне становище: вона сягає понад одиничне, існує лишень у множинності як такій і все ж не є суто поняттєвим узагальненням і абстракцією.
У цьому також виражається глибокий стосунок відносності до усуспільнення [Vergesellschaftung], що є найбільш безпосереднім унаочненням відносності в матеріалі людства: суспільство являє собою надсингулярне утворення, яке все-таки не абстрактне. Завдяки суспільству історичне життя уникає альтернативи: або пробігати в самих лише індивідах, або в абстрактних загальностях; суспільство є таке загальне, яке водночас має конкретну життєвість. Через це з’являється своєрідне значення, яке має обмін, як господарсько-історичне здійснення відносності речей, для суспільства: він підносить одиничну річ та її значення для одиничної людини з їхньої сингулярності, однак не в сферу абстрактного, а в життєвість взаємодії, яка є немов тілом господарської вартості. Хоч би як точно досліджували якийсь предмет щодо його для себе сущих визначень, господарської вартості не знайдуть, бо вона полягає винятково у тому взаємовідношенні, яке встановлюється на підставі цих визначень між багатьма предметами, кожен з яких зумовлює іншого та повертає йому те значення, яке він прийняв від нього.
III
Перш ніж із цього поняття господарської вартості я розвину поняття грошей як її апогею і найчистішого вираження, саму її потрібно встановити в принципово визначену картину світу, щоб згідно з нею розкрити філософське значення грошей. Адже тільки коли формула господарської вартості паралельно прямує формулі світу, найвищий ступінь здійснення першої може претендувати на те, що, понад межі свого безпосереднього явища або точніше: якраз у самому ньому, допоможе тлумачити буття [Dasein] взагалі.
Безладне нагромадження перших вражень, які нам пропонує певний об’єкт, ми зазвичай організовуємо так, що його постійну і суттєву субстанцію відмежовуємо від його рухів, забарвлень, призначень, мінливість яких залишає незмінною сталість його сутності. Це членування світу на постійні ядра плинних явищ і випадкові визначення сталих носіїв зростає до протилежності абсолютного й відносного. Так само, як ми вважаємо, що в нас самих ми відчуваємо якесь психічне буття, чиє існування і характер ґрунтується лише в ньому самому, якусь остаточну, незалежну від усього «поза-нами» інстанцію, і цю останню ми ретельно відділяємо від тих наших думок, переживань і різновидів розвитку, які стають дійсними або вимірними