що жоден із них безпосередньо не може слугувати за масштаб для іншого; наявне між ними відношення може бути відношенням причини і дії, або символічним відношенням, або спільним відношенням до чогось третього, або ще якимось. Нехай даний об’єкт a, про який мені відомо, що він є 1/4 m; далі, нехай даний об’єкт b, про який мені відомо лише те, що він становить якусь часткову величину n. Якщо ж постає певне відношення між a і b, яке відповідає відношенню між m і n, то звідси випливає, що b мусить дорівнювати 1/4 n. Попри всіляку якісну неоднаковість і неможливість прямого порівняння між a і b, все ж кількість одного можливо визначити за кількістю іншого. Так, наприклад, між певною величиною їжі та миттєвою потребою в харчуванні, для повного вдоволення якої вистачило б тієї величини, звісно, не існує жодного відношення однаковості; проте якщо дано стільки їжі, що цим задовольняється якраз половина тієї потреби, то таким чином я можу безпосередньо визначити, що ця наявна величина дорівнює половині тієї першої величини. Отже, за таких обставин наявність загального співвідношення достатня для того, щоб вимірювати одне одним величини членів [відношення]. Якщо ж можливо розглядати вимірювання об’єктів грошима як таке, що відбувається згідно з цією схемою, то в цьому аспекті безґрунтовна безпосередня порівнянність обох і тим самим логічна вимога вартісного характеру самих грошей.
Аби від цієї такої самої лише логічної можливості дійти до дійсності, ми припускаємо тільки зовсім загальне співвідношення міри [Maβverhältnis] між величиною товарів і грошовою величиною, як воно виявляється у (звісно, часто прихованому і багатому на винятки) взаємозв’язку між зростаючим грошовим запасом і зростаючими цінами, зростаючим товарним запасом і спадаючими цінами. Згідно з цим ми утворюємо, залишаючи за собою усяке докладніше визначення, поняття сукупного товарного запасу, сукупного грошового запасу і відношення залежності між ними.
Справді-бо, кожен одиничний товар являє собою певну частину тієї наявної сукупної товарної величини; якщо ми назвемо останню а, то перший буде 1/m a; ціна, яку він зумовлює – це відповідна частина тієї сукупної грошової величини, тож вона, якщо ми назвемо її b, дорівнюватиме 1/m b. Отже, якби нам були відомі величини a і b, і якби ми знали, наскільки велику частину продажних вартостей узагалі становить певний предмет, то ми знали б і його грошову ціну [Geldpreis], і навпаки. Тому цілком незалежно від того, чи мають яку-небудь якісну однаковість гроші і той вартісний об’єкт, тож байдуже до того, чи є перші самі вартістю, чи ні, певна грошова сума може визначати або вимірювати вартість предмета. – При цьому завжди слід мати на увазі повністю релятивний характер вимірювання. Абсолютні величини, які встановлюються еквівалентно одна одній, тим самим вимірюються в цілком іншому сенсі, ніж часткові величини, про які тут ідеться. Скажімо, якби припускалося, що сукупна сума грошей (за певних обмежень) утворювала еквівалент для сукупної