дістав свій гаманець і відкрив його.
– Гадаю, ти можеш отримати готівку зараз, – запропонував він.
– О, це не терміново.
– Та все-таки, – він дістав три новеньких стодоларових купюри й віддав їй.
– Це надзвичайно мило з твого боку, – промовила Янсі.
– Не зовсім. Чи можу навідати тебе, коли наступного разу приїду на Захід?
– Авжеж!
– Так і зроблю. А сьогодні я повертаюся додому.
Двері випустили його в сніжну темряву, і Янсі повернулася до місіс Орал. Та прийшла, аби обговорити деякі плани.
– Отже, крихітко, що ви плануєте робити далі? Нам потрібно скласти план. Якщо ви вже надумали щось певне, обговорімо це прямо зараз!
Янсі думала. Вона здалася собі такою жалюгідною й самотньою в цьому світі.
– Я досі не отримала відповіді від тітоньки. Сьогодні вранці я відправила їй ще одну телеграму. Вона може бути у Флориді.
– Тоді ви поїдете до неї?
– Гадаю, що так.
– І дім вам буде не потрібен?
– Гадаю, що ні.
Місіс Орал, спокійна та практична, озирнулася навколо. Їй спало на думку: раз Янсі звідси з’їде, може, найняти будинок для себе?
– А тепер, – вела вона, – дозвольте запитати: чи знаєте ви щось про свої фінансові справи?
– Звісно, мабуть, – байдуже відповіла Янсі; і потім, ледь не розплакалася. – Грошей було достатньо для д-д-двох; тому має вистачити на о-одну.
– Я не це мала на увазі, – сказала місіс Орал. – Ви знаєте про деталі?
– Ні
– Я так і думала, що ви нічого не знаєте. А ще я подумала, що ви повинні володіти такою інформацією – тобто мати докладний звіт про те, де ваші гроші та скільки їх. Тож я набрала містера Хеджа, котрий добре знав вашого батька, й попросила його сьогодні прийти та подивитися папери. Також він збирався зайти в банк вашого батька і взяти фінансові звіти по рахунках. Гадаю, ваш батько не написав заповіт.
Деталі! Деталі! Деталі!
– Дякую вам, – промовила Янсі. – Я вам надзвичайно вдячна.
Місіс Орал енергійно кивнула головою три чи чотири рази й підвелася.
– І оскільки Хельму я сьогодні відпустила, то, мабуть, сама приготую вам чай. Ви б хотіли чаю?
– Гадаю, що так.
– Гаразд, я приготую для вас чудовий чай.
Чай! Чай! Чай!
Містер Хедж, представник одного з найдавніших шведських сімейств міста, прибув у дім Янсі о п’ятій. Він сумно, як і належить, майже похоронно, привітав її, сказав, що чув про її горе й висловлює глибокі співчуття; що допомагав організовувати похорон і зараз розповість їй все про її фінансове становище. Чи, часом, не знає вона про заповіт? Ні? Тоді, мабуть, він його не склав.
Та заповіт був. Він майже одразу знайшов його у шухляді стола містера Боумана, проте з іншими паперами йому довелося розбиратися до одинадцятої вечора, перш ніж надати більше інформації. Наступного ранку він прибув о восьмій, поїхав у банк о десятій, опісля – відвідав певну брокерську фірму й повернувся до Янсі ополудні. Він кілька років знав Тома Боумана,