висунули звинувачення, це ви зробили, ви невинні, ви зізналися, що ви можете сказати батькам Френка Пітерсона».
«Усе буде добре», – сказав Ґолд, і саме за цю фразу Террі й тримався.
Хоча, звісно, добре вже нічого бути не могло.
Шкода
1
14 липня – 15 липня
Блимавка на батарейках, яку Алек Пеллі тримав на центральній консолі свого «експлорера», належала, так би мовити, до приладів «сірої зони». Не те щоб вона була цілком легальна, бо після служби в Поліції штату він уже вийшов на пенсію, а з іншого боку – наче й легальна, бо він був дійсним членом Поліцейського резерву Кеп-Сіті. Хай там як, але цього разу в Алека дійсно виникла потреба вчепити її на приладову дошку й увімкнути. За допомогою блимавки він за рекордний час дістався з Кеп-Сіті до Флінта і за чверть дев’ята вже стукав у двері за адресою Барнум-корт, 17. Тут новинарів не було, проте трохи далі по вулиці він побачив безжальне світло телевізійних прожекторів перед, як він вирішив, оселею Мейтлендів. Здається, не всі м’ясні мухи полетіли на свіжину, тобто на імпровізовану прес-конференцію Гові. Та Пеллі й не дуже на це сподівався.
Двері прочинив невеличкий, мов пожежний гідрант, рудуватий чоловік. Губи його були стиснуті так щільно, що здавалось, наче рота взагалі нема. Увесь напоготові видати промову «йди-до-біса». Позаду нього стояла жінка – блондинка із зеленими очима, на три дюйми[59] вища за свого чоловіка й набагато привабливіша, навіть без макіяжу і з набряклими повіками. Наразі вона не плакала, та плакав хтось інший – десь углибині будинку. Дитина. Одна з дівчаток Мейтлендів, як вирішив Алек.
– Містер і місіс Меттінґлі? Я Алек Пеллі. Гові Ґолд вам зателефонував?
– Так, – відповіла жінка. – Заходьте, містере Пеллі.
Алек рушив уперед. Меттінґлі, на вісім дюймів[60] нижчий, але безбоязний, заступив йому дорогу:
– Покажіть, будь ласка, якесь посвідчення особи.
– Звісно.
Алек міг би показати свої водійські права, але спинився вибором на посвідці Поліцейського резерву. Нема їм потреби знати, що нині його чергові зміни становили щось на кшталт благодійної роботи, зазвичай у ролі почесного охоронця на рок-концертах, родео, реслінгових грищах і на «Монстер-джемі»,[61] що відбувався тричі на рік у «Колізеї». Ще він підробляв у бізнес-кварталі Кеп-Сіті – ходив із крейдою на дрючку, коли хворіли контролерки платних парковок. Смиренний досвід для чоловіка, який колись командував загоном із чотирьох детективів Поліції штату, та Алек був не проти. Йому подобалось перебувати надворі під сонечком. До того ж він непогано знався на Біблії, а послання Якова 4:6 каже: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать».[62]
– Дякую, – сказав містер Меттінґлі, ураз відступивши вбік і простягнувши руку. – Том Меттінґлі.
Алек потис її, наготувавшись до міцної хватки. І розчарований не був.
– Загалом я не підозріливий, район у нас тихий і хороший, проте я вже сказав Джеймі, що поки Сара й Ґрейсі сидять із нами під