– з іншого. Вплив факторів середовища в ранньому дитинстві на соціоекономічний статус у дорослому віці підтверджує ще й те спостереження, що бідність, пережита в ранньому віці, має кращі прогностичні показники, ніж бідність на пізніших стадіях розвитку. Однак теми можливої взаємозалежності між нездоровим способом життя та важливими генетичними задатками це дослідження не порушувало.
V. Розвиток і культура
1. Культурні фактори
Коли мова заходить про вплив культурних факторів на наш мозок, то постає запитання: ці чинники впливають на розвиток мозку лише під час чутливої фази чи з урахуванням пластичності мозку можуть діяти на його функцію і в дорослому віці? Зрештою деякі ділянки мозку, на кшталт префронтальної кори, формуються до 24-го року життя і саме тому реагують на вплив середовища довший час.
Для різноманітних механізмів мозку, як-от: візуальне сприйняття, уважність, опрацювання семантичних відношень, лічба в умі, розпізнавання облич, інтерпретація мови тіла, емпатія та музика, – характерні культурно-специфічні відмінності. Музика західної культури активує структури мозку німців інакше, ніж, наприклад, китайська. Культурні вподобання стосовно певного типу музики відображені в стимуляції системи нагород через активацію виділення дофаміну.
Генетичні пристосування до певного середовища спершу виявили не в мозку, а в інших органах. Типовий приклад спільної еволюції культури та генів – розвиток сприйняття лактози. Новонароджені спроможні перетравлювати лактозу за допомогою ферменту. Однак у дорослому віці ця здатність у деяких людей зникає. На територіях півночі Європи, де молочну худобу тримали ще 5000 років тому, досить велика частка дорослого населення через виразний ген лактози все ще може перетравлювати молоко. Натомість у Китаї серед дорослих така здатність – рідкість. Тож під час моєї першої подорожі до Китаю взяти із собою декілька красивих, запакованих у червоне кульок сиру ґауда було не найкращою ідеєю. Вони гарантовано спричиняли сильний пронос!
Зовсім недавно в тибетців виявили генетичну адаптацію до життя на великій висоті. Вони ж бо мешкають у районі Гімалаїв на висоті чотирьох-п’яти тисяч метрів. За інших обставин кисень на такій висоті зумовив би настільки сильне виділення червоних кров’яних тілець, що кров би загусла, і ризик тромбозів та інфаркту істотно би зріс. Однак приблизно 8000 років тому в гені EGLN1 відбулися дві мутації, які зменшили продукцію червоних кров’яних тілець, запобігши в такий спосіб згущенню крові. Тибетці компенсують нестачу кисню стимуляцією кровообігу, що можливо завдяки посиленому виділенню в судинних стінках молекул NO, які розширюють судини.
Культурна неврологія за останні роки інтенсивно вивчала такі форми взаємодії між генами й довкіллям, а також їхнього значення для розвитку мозку та формування різних типів поведінки. Науковці намагаються в такий спосіб пояснити різницю