яких вели на забій, подіяли. У Мунка стався напад паніки. Його ж друзі, як можна побачити на картині, пішли собі далі. Між 1893 та 1910 роками Мунк створив чотири версії своєї картини «Крик».
Едвард Мунк. Крик (1910). Під час заходу сонця, коли небо над фіордом затягнуло кольором червоної крові, на Мунка напала паніка. Двоє його друзів пішли собі далі
Реакція Мунка на червоне, звісно ж, не була безпідставною, адже цей колір часто означає загрозу. Обличчя, яке вкривається рум’янцем, може випромінювати лють чи агресію. Червоний колір використовують також як сигнал тривоги, а ще – як знак небезпеки та заборони в транспорті. Кольори мають на нас потужний вплив, що виявляється, наприклад, під час уживання кольорових пігулок плацебо. Ефект плацебо базується на несвідомій зміні активності певних ділянок мозку. Червоне, жовте або помаранчеве плацебо (імітовані ліки) з недієвими компонентами мають стимулювальний ефект, тоді як блакитні або зелені пігулки сприймають радше за заспокійливі.
Тож чому червоний колір викликає в нас збудження? Спорідненість червоного зі збуджуваністю сягає глибин еволюційного розвитку. Серед зелених тонів первісного лісу та під синім небом розпізнавання червоних, стиглих фруктів було для людей великою еволюційною перевагою. Саме тому червоний колір так міцно вкорінився в нашій ДНК, що він досі здатний стимулювати. Окрім того, червоний – це колір нашої крові, колір загрози для життя. В операційних використовують зелений та синій кольори, бо вони діють заспокійливо. Тож між V4, зоною, якою ми сприймаємо колір, та лімбічною системою, що регулює наші емоції, існують тісні відносини.
Система, якою ми бачимо
Візуальна система збирає з навколишнього світу інформацію, яка має значення для нашого виживання. Ми фокусуємося на важливих даних, порівнюючи їх із тими, які вже накопичені в нашому мозкові, а неважливій інформації уваги не приділяємо. Як сказав професор Земір Цекі, невролог Університетського коледжу в Лондоні та піонер у галузі нейроестетики: мозок зацікавлений лише у знаннях про ті речі, які є тривалими, суттєвими й характерними. Саме цією системою й тими самими нейронними механізмами ми сприймаємо мистецтво, сподіваючись побачити в ньому щось тривале, суттєве та характерне.
Анатомія візуальної системи. Інформація з ока передається по зорових нервах (N II), перехрещення зорових нервів (оптична хіазма, ОСН), tractus opticus (TO), до таламуса (corpus geniculatum laterale CGL). Там нервові клітини перемикаються з ока на клітини таламуса, які транспортують інформацію про широку зорову променистість (OR) до первинної зорової кори (V1) на задньому боці мозку. Звідси інформація відповідно до її модальності (колір, рухи, обличчя) надходить на опрацювання та зберігання до різних вищих зон зорової кори
Цю візуальну інформацію, включно з кольором, обробляють в оці нервові клітини сітківки. Вони почасти здатні селекціонувати кольори. Опісля візуальну інформацію кодують