на відрубану голову Голіафа, управно тримаючи його ж меч
Центр такої цятки зумовлює стимуляцію рецепторів світла, так зване рецептивне поле. Довкола цього поля активність спадає, тож контраст посилюється. Друга станція, таламус, у якому візуальна система переходить до наступних нервових клітин, працює з яскравістю та кольором за тим самим принципом: виникає центр, довкола якого активність знижується. Як виявили у п’ятдесятих роках лауреати Нобелівської премії Девід Г’юбел та Торстен Візел, третя станція, первинна зорова кора (V1), працює абсолютно інакше. Нервові клітини у V1 реагують на кут, під яким падає лінія, тож тут вдається розмежувати структури. Наша зорова кора головного мозку має у кожній точці поля зору клітини, які реагують на будь-яке можливе кутове вирівнювання.
Девід Г’юбел та Торстен Візел у п’ятдесятих роках відкрили здатність нейронів первинної зорової кори (V1) реагувати підвищенням електричної активності лише в тому випадку, коли лінія падала на сітківку чітко під прямим кутом. Такий нейрон найсильніше реагує на вертикальну лінію
Такі митці, як Казимир Малевич та Жан Тінґлі, підпорядковували один одному лінії та прямокутники під різними кутами. Творчість Мондріана у 1910—1920-х роках характеризувалася тим, що він намагався повернути складність усіх форм до сутності: до горизонтальних та вертикальних ліній та первісних кольорів. У такий спосіб він прагнув створити універсальну гармонію, яка опосередковано вела до суспільства виважених стосунків. Таке духовне бачення було для Мондріана настільки важливим, що він розірвав дружбу з Тео ван Дусбурґом, коли той у своїй картині провів діагональ. Тож виходить, що естетичні принципи іноді можуть мати значно ширші наслідки.
З погляду Земіра Цекі, така форма абстрактного мистецтва так зачаровує нас, бо під час споглядання шалено спалахують нейрони зорової кори. Насамперед це має стосуватися первинної зорової кори мозку (V1) тих людей, яким, як моїй сестрі, подобаються митці художньої групи De Stijl (заснована 1917 року), серед яких Піт Мондріан і Барт ван дер Лек. Однак діагоналі Тео ван Дусбурґа, на мою думку, могли б викликати той самий ефект. Адже первинна зорова кора здатна опрацьовувати всі прості структури, якими користуються в абстрактному мистецтві: лінії, трикутники, кола, цятки, і якими нехтують у цілісних зображеннях фігуративного мистецтва.
Архітектура «Будинків прерій» Френка Ллойда Райта, які виникли в першому десятилітті минулого століття, наочно демонструє значення горизонтальної лінії, до якої кількома роками пізніше звернувся й Мондріан. Райт апелював до горизонтальної лінії й водночас до «простоти основної поверхні та горизонтального направлення стін». Однак через розмиття різниці між внутрішнім і зовнішнім його витвір набуває певної двозначності. Райт намагався принести зовнішній світ у будинок, а внутрішнє наповнення будинку відкрити назовні. Він сформулював своє бачення інтеграції архітектури та природи так: «Жоден будинок