сильніше вчепилася в руку Фалько. У праву руку. Але він завбачливо простягнув їй ліву.
– Я кілька разів телефонував тобі,– наполягав Лоуріньйо.
– Мені багато хто телефонує.
До них під’їжджав екіпаж, викликаний швейцаром. Лоуріньйо відразу перегородив їм шлях.
– Клята сука! – вигукнув він, випльовуючи слова.
Фалько насупився. Цей піжон перетинав межу. Або ось-ось перетне.
– Вибачте, – сказав він і спробував потягнути Бріту до екіпажу.
– Він назвав мене «клятою сукою», – обурилася жінка. – Ти нічого не хочеш йому сказати?
– Сідай… Ми їдемо звідси.
Проте агресивний Лоуріньйо знову кинувся напереріз, розмахуючи руками, мов боксер, що готується до бою.
– Я тебе вб’ю, – погрожував він супернику.
Той глибоко зітхнув і випустив руку жінки. Він уважно роздивлявся обличчя нападника, що височіло зовсім близько від нього.
– За своє життя ти нікого не вбив, – повільно вимовив Фалько.
Можливо, подіяла інтонація. Жести чи погляд. Очі Лоуріньйо моментально відобразили суперечливі почуття, що опанували ним. Спершу подив, а потім – розуміння і страх. Чоловік відступив на крок назад. Відбувалося щось непередбачуване, і його затуманений алкоголем мозок намагався второпати, що саме. Але це тривало лише кілька секунд – Фалько не дав йому більше часу. Він зробив крок вперед – такий самий крок, яким португалець спробував збільшити відстань, – і з усмішкою розкинув руки, ніби пропонуючи дружні обійми, здатні владнати будь-яке непорозуміння. Не припиняючи руху і приязно усміхаючись – усміхнене обличчя змушує ворогів втратити пильність, – Фалько вдарив його коліном у пах, унаслідок чого Лоуріньйо зігнувся від несподіванки, а наступної миті – від болю. Попри успіх, Фалько знав, що такі удари справляють належний ефект секунди за три-чотири. Саме тому він вирішив наблизити свою перемогу, додавши ще один удар ліктем в обличчя. Той упав на коліна, однією рукою прикриваючи очі, а іншою – пах, зі свистом випускаючи повітря так, наче хтось стискав його легені.
Фалько розвернувся до швейцара, простягнувши йому згорнену надвоє купюру.
– Ви, певно, помітили, що сеньйор погано почувається, – спокійно зауважив він. – Ось чому він спіткнувся і впав. Ви ж це бачили, чи не так?
Швейцар заховав купюру в кишені свого мундира з галунами. Попервах він був шокований цією бійкою, але тепер, отримавши заохочення, розплився в широкій посмішці.
– Все так і було, пане. Я бачив.
Фалько по-змовницьки посміхнувся у відповідь. Посмішка чоловіка, який анітрохи не сумнівається в людській жорстокості, дурості й жадібності.
– Очевидно, він перепив віскі.
– Безперечно.
Надворі ще було темно. Крізь щілину між завісами проникало світло, випромінюване неоновою рекламою портвейну «Сандеман», що висіла на фасаді будинку навпроти. Накинувши на голе тіло халат Бріти Моури, Фалько сидів у кріслі й курив, роздивляючись тіло сплячої жінки. Завдяки радіаторам у кімнаті було тепло й затишно, і Бріта міцно спала,