найдорожчому і найрозкішнішому готелі в місті: номер коштував 120 песет за добу, а основний контингент клієнтів складали вищі військові чини франкістської армії; офіцери з легіону «Кондор»; італійські добровольці, що підтримували Франко; бізнесмени, серед яких було багато німців, що шукали залізну руду і вольфрам, а також особи, пов’язані з місцевою олігархією.
Хай там як, а його витрати покриває НІОС. Адмірал зазвичай уступається за нього (принаймні коли перебуває в доброму гуморі). «Хіба ви не знаєте, як поводиться Фалько? – часто казав він головному бухгалтеру – короткозорому, прискіпливому і непідкупному лейтенанту Домінгесу, коли той починав обурено розмахувати стосом рахунків. – Так, він – безсоромний піжон. Горбатого могила виправить. Але мене насамперед цікавить ефективність, розумієте? А цей бездушний покидьок завжди дає результат, бо він точний, мов гостре лезо бритви, наділене розумом. Вважайте ваші витрати капіталовкладенням і не переймайтесь занадто. Затямте, йдеться про безповоротну фінансову допомогу. І не треба корчити гримаси і прикидатися глухим, Домінгес. Читайте по губах, чорт забирай. Це наказ».
Фалько посміхався, згадуючи свого начальника дорогою з вестибюля. Він розсіяно кивнув портьє (якого підгодовував щедрими чайовими, оскільки той був стукачем із Фаланги) і вже починав спускатися парадними сходами, коли раптом побачив подружжя, що вийшло з лінкольну «Зефір» і, тримаючись за руки, попрямувало йому назустріч.
Він інстинктивно звернув увагу на жінку (манери в тилу відрізнялися від поведінки на полі бою), оглянувши її знизу догори: туфлі чудової якості, гарні ноги в шовкових панчохах, дорога сумочка, темна сукня, що підкреслювала струнку фігуру. Бірюзове намисто на шиї. І нарешті з-під вузьких крисів капелюшка з фазанячим пером на нього здивовано глянули зелені очі Чески Прієто.
– Добрий день, – мовив Фалько нейтрально-люб’язним тоном, торкнувшись свого капелюха.
Він збирався рушити далі, але помітив, що супутник Чески звернув увагу на її розгублене обличчя. Придивившись уважніше, Фалько впізнав його: Пепін Ґорґель Менендес де ла Вега, її чоловік. Це змінювало ситуацію.
– Оце так сюрприз.
Фалько зняв капелюха і церемонно потиснув затягнуту в шкіряну рукавичку руку жінки. Потім він розвернувся до чоловіка і представився:
– Лоренсо Фалько. Здається, ми зустрічалися раніше.
Він ввічливо посміхався. Одна з його найкращих посмішок із репертуару виявів адюльтерного лицемірства, хоча у випадку з Ческою плід був надто зеленим, щоб його зривати. Трохи повагавшись, Пепін Ґорґель кивнув головою і потиснув йому руку без особливого ентузіазму.
– Не пам’ятаю, – сухо і зверхньо сказав він у типовій для таких персонажів манері.
Граф де ля Міґалота, іспанський гранд, згадав Фалько. Родом із Хересу, як і він. Їхні батьки спільно володіли казино й стрілецьким клубом. Впливова людина. Чванливий військовий, мерзотник, який демонстрував усій Севільї свій цінний трофей – дружину. За довоєнних часів Фалько зустрічав його в різних місцях –