ніж в інших. Сет замахнувся, і клинок пройшов крізь шию іншого стража. На кам’яній підлозі коридору лишилась подряпина від леза.
Використання Сколкозбройця давало дивний ефект. Його лезо з легкістю проходило крізь камінь, сталь чи будь-яку неживу речовину, але щойно торкалося людської шкіри, як починало поводитись по-іншому. Не те щоби Сет перетяв шию стража – на ній не лишилося й сліду, але очі небораки відразу ж узялися димом і спалахнули. Вони чорніли, зморщуючись в очницях, а сам він замертво повалився долілиць. Сколкозброєць не рубав живої плоті – цілив прямісінько в душу.
Зверху заворушився другий вартовий. Він якось спромігся звестися на ноги, хоча вони й були притиснуті до стелі.
«Сколкозбройний! – щосили заволав він. – Сколкозбройний у королівському палаці! До бою!»
«Схаменулися», – подумав Сет. Вони й гадки не мали, що той витворяв із Буресвітлом, але безпомильно розпізнали Сколкозброєць.
Сет нагнувся й підняв списа, що впав з-під стелі, і нарешті видихнув – адже він затримав дихання ще тоді, коли втягнув носом Буресвітло. Поки не дихав, Світла ніби й вистачало, але у двох світильниках його було не так багато, тож він мав знайти нове джерело живлення. Тепер, коли Сет дихав у звичному ритмі, воно витікало з нього ще швидше.
Він зіпер тупий кінець списа об підлогу та глянув угору. Вартовий на стелі перестав волати й здивовано витріщив очі, помітивши, як поли його сорочки поповзли вгору, – земля під ним повертала собі домінуючі позиції. Потік Буресвітла, що струмувало з його тіла, помітно поменшав.
Він глянув униз на Сета, на вістря списа, націлене прямісінько йому в серце. З кам’яної стелі під його ногами повиповзали фіолетові страхокузьки.
Потік вичерпався. Вартовий упав.
Він закричав, напоровшись на списа, що пробив йому грудну клітку. Сет випустив ратище з рук, і воно з глухим стуком упало на землю. Радше навіть гепнуло – адже на вістрі корчилося людське тіло. Стискаючи в руці Сколкозброєць, Сет звернув у боковий коридорчик, покладаючись на вивчену напам’ять схему. Щойно він зник за рогом і притиснувся до стіни, як до вбитого стража приспів ще один наряд вартових. Новоприбулі відразу ж здійняли ґвалт.
Отримані ним інструкції були недвозначні: вбити короля, але так, щоби його помітили. Нехай алеті знають, що він наближається і з якою метою. Але навіщо? Навіщо паршенді взагалі погодилися на цей договір, якщо збиралися підіслати вбивцю у вечір його підписання?
На стінах коридорчика світилися ще кілька бра із сапфірами. Король Ґавілар любив показну розкіш – він і гадки не мав, що таким чином готує джерела живлення для Викидів тому, хто прийде його вбивати. Адже штучок на кшталт тих, які виробляв Сет, ніхто не бачив упродовж тисячоліть. Від тих часів не збереглося жодних писаних свідчень, а легенди жахливо все перебріхували.
Сет знову виглянув у коридор. Один із вартових, які стояли на перехресті, помітив його і щосили закричав, тицяючи пальцем. Сет переконався, що його таки