у напрямку стелі. Сет миттєво зробив Кидок униз, помисливши, що випад супротивника не дасть тому змоги вчасно опустити меч.
Але він недооцінив опонента. Той ринувся назустріч, парирувавши удар виставленою вперед головою. І саме в той момент, коли лезо Сетового меча вже вдруге торкнулося шолома – цього разу розтрощивши його на друзки, – затягнутим у латну рукавицю кулаком Ґавілар щосили вдарив його в обличчя.
Сліпуче світло зблиснуло у Сетових очах, немов утішний додаток до страшного й раптового болю, що пронизав його лице. Контури предметів розпливлися, в очах потемніло.
Біль. Який нестерпний біль!
Він заволав, і з широко відкритого рота рікою хлинуло Буресвітло. Спиною він налетів на щось тверде – балконні двері. Тепер біль перекинувся ще й на плечі, немов у них впилася сотня кинджалів. Він звалився додолу, покотився й застиг, дрижачи всім тілом. Звичайна людина такого удару не пережила б.
«Нема часу на біль. Нема часу на біль. Нема часу на біль!»
Сет кліпав очима, тряс головою, але довколишній світ уперто залишався розпливчатим і темним. Невже він осліп? Ні, це надворі стемніло. Він лежав на дерев’яному балконі: удар був такої сили, що двері не витримали. Глухий стукіт. А-а-а… це чиїсь важкі кроки. Сколкозбройний!
Сет із останніх сил звівся на ноги. Перед очима все пливло. З одного боку обличчя юшила кров, зі шкіри парувало Буресвітло, засліплюючи ліве око. Світло. Воно зцілить його, якщо це можливо. Нижня щелепа вільно теліпалася. Невже зламана? Та ще й Сколкозбройця зронив!
Перед очима рухалася незграбна тінь: крізь понівечений обладунок короля витекло немало Буресвітла, тож тепер він насилу йшов. Але наближався.
Скрикнувши, Сет рухнув на коліна й почав гарячково заряджати балкон Буресвітлом, щоб силою Викиду перемістити його донизу. У повітрі довкола повіяло холодом. Буря ревіла, перекочуючись донизу через його руки та всотуючись у деревину балкона. Він спробував Кидонути його вниз, потім спробував іще раз. Він робив уже четверту спробу, коли на балкон ступив Ґавілар. Під додатковою вагою балкон нарешті загойдався. Затріщала здеформована деревина.
Сколкозбройний вагався.
Сет спробував уп’яте – опорні балки підломилися, а вся споруда відділилася від основної будівлі. Крик вирвався з-позад його зламаної щелепи, і він витратив останню порцію Буресвітла на те, щоб Кидком переміститися на бічний мур палацу. Завалившись набік, він пролетів мимо приголомшеного Ґавілара, впав на стіну й покотився.
Балкон рухнув додолу. Нажаханий король дивився вгору, а твердь утікала в нього з-під ніг. Падіння було недовгим. У місячному світлі Сет із серйозним виглядом спостерігав – хоч в одному оці все ще туманилося, а на друге він узагалі не бачив, – як балконна споруда з грюкотом врізалася в кам’яні плити двору. Стіна палацу затремтіла, і тріск розтрощеного дерева луною відбився від сусідніх будівель.
Усе ще маючи під собою мур палацу замість підлоги, Сет