невеличка будівля. Флагшток. Кедровий пеньок. Кошмарні Діточки. Скупчення засніжених машин. Зокрема Дарбі дивилася на вхідні двері будівлі, чекаючи, що в помаранчеве світло натрієвої газорозрядної лампи вийде Ларс. Чекала, чи піде він її слідами.
Двері не відчинялися.
Жодних ознак Тхорячого Писку не було.
Ліворуч височіла вершина Мелані, похилена тінь. Снігопад посилювався і загороджував краєвид, але вона лишалася найвищою горою в полі зору. Це стане корисним орієнтиром для навігації.
З цього місця Дарбі також бачила Колорадське шосе номер сім, що купалося в колах верхнього освітлення. Воно скидалося на величезний лижний трамплін, блискучий від свіжого снігу. Абсолютно непрохідний для всіх цих автівок, окрім (можливо) пікапа Сенді. Блю не проїхала би по ньому й п’яти футів угору чи вниз.
Сніжинки вкривали волосся Дарбі, а вона чекала, слухаючи віддалені пориви сильного вітру. У перервах між ними настала тиша. І тоді думки, що мучили Дарбі, почали вирувати в її голові, постійно повторюючись.
Через тебе тато пішов від нас. І якби я могла обрати його замість тебе, я би так і зробила. Не встигла б ти й оком моргнути.
Чорт забирай, не встигла би, Майє.
Перш ніж покласти слухавку, її мати відповіла: «Якби ти справді була йому потрібна, Дарбі, він узяв би тебе з собою».
Вона зробила ковток гарячого шоколаду. Ледве теплий.
Тепер, упевнившись, що Ларс не стежить за нею, вона нарешті могла підійти до його фургона. Дарбі обійшла виїзд і зайшла з півночі, не зводячи очей з фасаду Ванапи. Зсередини будівлі у вікно можна побачити правий бік фургона, але не лівий, а Дарбі припускала, що Ларс поглядатиме на нього. Шлях по глибоких заметах був виснажливий; вона пробиралася по снігу і важко дихала, розливаючи напій. Повітря різало їй горло. Ніс палав. Вона відчувала, як на її віях замерзає волога і вони стають хрусткими.
Дивно, однак її тіло не відчувало холоду. Кров палала від адреналіну. Дарбі почувалася радіоактивною. У неї навіть не було рукавиць, але їй здавалося, що вона може всеньку ніч провести надворі.
Перетнувши місце для будинків на колесах і вантажівок, вона опинилася досить близько від будинку, аби розрізнити сидячі фігури крізь матове скло. Дарбі бачила плече Ешлі. Верхівку лисої голови Еда. Однак не було жодних ознак Ларса, і це раптом занепокоїло її. А якщо він зрештою попрямував за нею надвір? Якщо Тхорячий Писок вийшов із будівлі саме тоді, коли вона зайшла за неї, і просто зараз іде її слідами, крадеться за нею в темряві?
Дарбі не могла б сказати, що було страшніше – побачити його чи ні. Гарячий шоколад у пластиковому стаканчику скоро застигне.
Вона просувалася до того таємничого фургона, і дурнуватий мультяшний лис ставав усе ближче з кожним нетвердим кроком. Ще й цей слоган: МИ ЗАКІНЧУЄМО РОЗПОЧАТЕ. Сніговий покрив на парковці був менший, лише по щиколотки. За останні двадцять чотири години територію раз уже розчистили машини, і це було обнадійливо. Заходячи з лівого боку, Дарбі ховалася за довгим боком фургона.
Вона