уп’ялася у неї широко розплющеними очима.
– Ти… ти в порядку?
Вона похитала головою.
Та невже?
– Я … – Дарбі тремтіла від поривів вітру, усвідомлюючи, що не планувала аж так далеко. – Добре, зараз я зніму клейку стрічку з твого обличчя, аби ти могла говорити зі мною. Гаразд?
Дівчинка кивнула.
– Може бути боляче.
Дарбі знала, що болітиме напевно, бо скотч приклеївся до волосся дівчинки. Це виявилася чорна ізострічка. Ларс полінувався і просто обмотав нею навколо голови дівчинки. Дарбі простягла руку крізь прути собачої клітки і кінчиками пальців намацала кінець ізострічки. Обережно вона відклеїла перший шар, потім другий, і коли дівчинка самостійно зняла решту, Дарбі запитала:
– Як тебе звати?
– Джей.
– Ти знаєш чоловіка, який кермує цим фургоном?
– Ні.
– Він викрав тебе?
– Ага.
– З твого будинку? – Дарбі перефразувала: – Зачекай, так, Джей, де ти живеш?
– Фейрбридж Вей, 1145.
– Де це?
– Біля супермаркету «Костко».
– Ні. Як називається місто, у якому ти живеш?
– Сан-Дієго.
Від цих слів Дарбі здригнулася. Вона ніколи раніше не була на південному заході Штатів. Ларс, напевно, був у дорозі кілька днів із цією маленькою дівчинкою, зачиненою у фургоні. Це пояснює сміття з фаст-фуду. Очі Дарбі звикли до темряви, і вона детальніше роздивилася, що було всередині автівки – купа килимів і ковдр, якими накривали клітку. Фанерні полиці на стінах, усі порожні. Скляні пляшки кока-коли дзвеніли на металевій підлозі. Розсипана тирса. Цвяхи. Червона каністра бензину з чорним горлечком. Пакети з дитячим одягом, хоча Дарбі сумнівалася, що Ларс хоча б раз перевдягав Джей, відколи викрав її з рідного міста. Далеко в Південній Каліфорнії.
– Просто поруч із супермаркетом, – пояснила Джей.
Дарбі помітила на сорочці дівчинки круглий логотип і впізнала його – кулястий пристрій із гри в покемонів. «Покебол», згадала вона додаток із айфона, який на короткий час накрив хвилею кампус її університету.
– А твоє прізвище?
– Ніссен.
– Джей… – Дарбі потрусила круговий замок на дверях клітки. – Джей – це якесь скорочення?
– Від «сойки»27.
– Ні. Від повного імені. Як-от… Джессіка?
– Просто Джей, – сказала дівчинка.
Джей Ніссен. Сім років. Зникла безвісти з Сан-Дієго.
До Дарбі дійшло – це покажуть у новинах. Вона щойно вдерлася до чужої машини (уже фактичний злочин) і все, що вона робитиме просто зараз, пізніше будуть обговорювати в суді. Адвокати чіплятимуться до кожної хвилини. Якщо Дарбі виживе, то їй доведеться відповідати за кожне її рішення, хороше чи погане. А поки що все, що вона зробила – це запитала у викраденої дівчинки із заклеєним ротом, чи вона в порядку.
Дарбі завжди була невправною у спілкуванні з дітьми. Навіть тоді, дуже давно, коли вона няньчила