формування Місяця розташовують новий супутник на безпечній відстані десь в 24 140 км чи навіть далі, де він би міг спокійно утворитися, збираючи більшість розкиданого після Потужного удару дріб’язку. І, можливо, саме так 4,5 млрд років тому (за більшістю підрахунків) народився Місяць. У Землі з’явився товариш, який значною мірою сформувався з її власних уламків.
Науковці не забарилися і швидко взяли на озброєння теорію Потужного удару, адже вона пояснює всі основні підказки краще, ніж будь-яка інша модель. Місяць не має залізного ядра через те, що Земля поглинула більшу частину заліза Тейї. Місць не має летких речовин через те, що леткі речовини Тейї здмухнуло вибухом під час зіткнення. Місяць завжди обернений до Землі одним боком через те, що моменти імпульсу Землі та Тейї об’єдналися в одній обертальній системі.
Теорія Потужного удару також допомагає пояснити аномальний нахил осі Землі на 23° – фактор, із яким не міг розібратися жоден із попередніх сценаріїв. Від удару Тейї Земля буквально нахилилася на бік. Насправді теорія Потужного удару, який утворив Місяць, наштовхнула на роздуми щодо інших планетних аномалій у Сонячній системі. Ймовірно, схожі удари є доволі звичним, десь навіть необхідним явищем. Можливо, це пояснює, чому Венера обертається навколо своєї осі «не в той бік» і чому вона втратила так багато води. Ймовірно, відносно недавнє гігантське зіткнення спричинило бокове обертання Урана.
Утворення Місяця стало поворотним моментом в історії Землі і мало важливі та вражаючі наслідки, які тільки зараз почали привертати увагу науковців. Чотири з половиною мільярда років тому Місяць не видавався романтичним срібним диском, яким ми його бачимо сьогодні. Колись давно він був загрозливо панівною та неймовірно руйнівною силою для навколоземного простору нашої планети.
Усе тут сходиться до одного яскравого факту: Місяць сформувався в якихось 24 000 км від поверхні Землі – не набагато далі, ніж відстань літаком від міста Вашинґтон, округ Колумбія, до Мельбурна, що в Австралії. Порівняймо, сьогодні Місяць у 384 633 км від Землі. На перший погляд, здається абсолютно немислимим, що гігантський супутник міг просто так собі віддрейфувати від Землі, проте вимірювання не брешуть. Астронавти з Аполлона встановили на місячній поверхні рефлектори. Лазерні промені із Землі відбиваються у дзеркалах і повертаються на Землю, дозволяючи виміряти відстань з точністю до міліметра. Кожного року, починаючи з 1970-х рр., Місяць усе більше віддалявся: у середньому на 3,82 см за рік. Небагато, проте з часом цифра зростає – із сьогоднішньою швидкістю він віддалявся приблизно на 1,6 км за 40 тис. років. Відмотайте плівку назад і побачите, що 4,5 млрд років тому ситуація була кардинально іншою.
По-перше, Місяць мав абсолютно інший вигляд. На відстані в 24 000 км Місяць діаметром 3219 км видавався настільки велетенським, що нам навіть уявити важко. Він охоплював майже 8° небосхилу – десь в шістнадцять