Консультація йшла наміченим курсом. Добре розпочався процес переконування Ніцше в тому, що його новий лікар – рідна душа зі спорідненими інтересами. Неважко буде спокусити цього професора; а Броєр вважав, що це таки спокушування – заманювати пацієнта у відносини, яких він не прагнув, задля того, щоб подати допомогу, якої він не просив.
– Популярність? Поза всяким сумнівом! Три роки тому мені довелося відмовитися від професури через хворобу – ту саму недіагностовану хворобу, що нині привела мене до вас. Та якби навіть я був зовсім здоровий, то все одно через свою недовіру до перекладачів став би небажаним гостем за академічним столом.
– Ви стверджуєте, професоре Ніцше, що всі перекладачі обмежені біографічними рамками. А як ви самі уникаєте такого ж обмеження у своїй роботі?
– По-перше, – відповів Ніцше, – треба визначити, в чому воно полягає. По-друге, треба навчитися бачити себе збоку… хоча іноді, на жаль, моя перспектива спотворюється через загострення хвороби.
Броєр не проминув увагою, що не він сам, а Ніцше зосереджував розмову на темі хвороби, яка, зрештою, й стала raison d’e^tre[46] їх зустрічі. Чи не прозвучав часом у словах Ніцше легкий докір? «Не пнися, Йозефе, – застеріг він себе. – Не варто дуже вже очевидно домагатися, щоб пацієнт довіряв лікареві. Довіра сама собою стає наслідком фахової консультації». Хоча й самокритичний у багатьох галузях життя, Броєр, однак, був щонайвищої думки про себе як медика. «Не потурай, не опікай, не плети інтриг і не мудруй, – підказали йому інстинкти. – Просто роби своє діло – як завжди – на професіональному рівні».
– Але повернімося до нашої справи, професоре Ніцше. Я хотів сказати, що добре було б узяти історію хвороби й зробити обстеження, перш ніж я подивлюся на ваші записи. Тоді на нашій наступній зустрічі я міг би повідомити вам якнайдокладніший і якнайвичерпніший комплексний висновок.
Броєр поставив на столі перед собою стосик чистого паперу.
– У вашому листі трохи написано про ваш стан. Упродовж не менш як десяти років ви потерпаєте від болю голови й візуальних симптомів. Хвороба лише зрідка попускає і, як ви самі це сформулювали, завжди чигає на вас. А сьогодні я дізнався, що принаймні двадцять чотири лікарі не зарадили їй. Це все, що я знаю про вас. Отже, почнемо? По-перше, розкажіть мені, будь ласка, своїми словами все про вашу недугу.
Розділ 5
Розмова тривала півтори години. Сидячи на шкіряному стільці з високою спинкою, Броєр швидко занотовував. Час від часу замовкаючи, щоб доктор встигав записувати, Ніцше сидів на такому самому комфортному, але трохи меншому шкіряному стільці. Як і більшість тодішніх медиків, Броєр волів, щоб пацієнти дивилися на нього вгору.
Броєр провадив анамнез ретельно й методично. Спершу уважно вислухав словесний опис хвороби, а тоді став систематично з’ясовувати кожний симптом: коли він з’явився, як змінювався з часом і як реагував на терапевтичні заходи. Далі пішла