на добу. Продовжуючи таким чином, за схемою Арістотеля, Венера, Меркурій, Сонце та Місяць оберталися б навколо Землі відповідно чотири, п’ять, шість та сім разів на добу.
Я був вражений такою явною помилкою, коли читав «Метафізику» Арістотеля, а потім дізнався, що її вже давно помітили кілька інших авторів, включно з Дж. Л. Е. Дреєром, Томасом Хітом та В. Д. Россом9. Деякі з них пояснювали це помилкою в тексті. Але якщо Арістотель справді розробив схему, відому нам зі стандартної версії «Метафізики», то її не можна пояснити відмінністю його способу мислення від нашого або інтересом до інших проблем. Нам довелося б зробити висновок: коли Арістотель використовував відомі йому методи, розв’язуючи проблему, що його цікавила, він був дуже неуважний або дурний.
Навіть якби Арістотель навів правильну кількість сфер, що обертаються у протилежних напрямках, тобто так, щоб кожна планета оберталася б разом із зірками навколо Землі лише раз на добу, його схема все одно великою мірою була припасованою. Сфери з обертанням у протилежних напрямках, вставлені всередину сфер Сатурна, щоб компенсувати вплив його особливих переміщень на рух Юпітера, мали б обертатися з точно такою самою швидкістю, що й три сфери Сатурна. Те саме справедливо й щодо ближчих до Землі планет. Крім того, так само, як в Евдокса та Калліпа, у схемі Арістотеля другі сфери Меркурія та Венери мали б обертатися з точно такою самою швидкістю, що й другі сфери Сонця, щоб пояснити той факт, що Меркурій, Венера та Сонце рухаються зодіаком разом. Тому внутрішні планети ніколи не видно в небі далеко від Сонця. Венера, наприклад, є завжди вранішньою або вечірньою зіркою, яку ніколи не видно високо в небі опівночі.
Щонайменше один давній астроном, схоже, сприймав проблему припасування дуже серйозно. Це був Гераклід Понтійський. У IV столітті до н. е. він навчався в Академії Платона і, можливо, залишався нею керувати, коли Платон їздив до Сицилії. За словами Сімплікія10 та Аеція, Гераклід учив, що Земля обертається навколо своєї осі[22], одним махом відкидаючи припущення про одночасне щоденне обертання зірок, планет, Сонця та Місяця навколо Землі. Цю ідею Геракліда подекуди згадували автори пізньої античності та Середньовіччя, але вона не була популярна аж до часів Коперника знову-таки, імовірно, тому, що ми не відчуваємо обертання Землі. Немає жодних свідчень, що Арістарх через століття після Геракліда підозрював, що Земля не лише рухається навколо Сонця, а й обертається навколо своєї осі.
За словами Халкідія (або Калкідія), християнина, який у IV столітті перекладав «Тімей» із давньогрецької на латину, Гераклід також припускав, що оскільки Меркурія та Венери ніколи не видно в небі далеко від Сонця, то вони обертаються навколо Сонця, а не навколо Землі, усунувши тим самим ще один момент припасування у схемах Евдокса, Калліпа та Арістотеля: штучну координацію обертань других сфер Сонця та внутрішніх планет. Але Сонце, Місяць і три зовнішні планети все одно