охоплена пристрастю, зосереджує майже всю свою увагу на об’єкті кохання, часто на шкоду всьому та всім навколо себе, зокрема роботі, сім’ї та друзям. Ортеґа-і-Ґассет, іспанський філософ, називав це «ненормальним станом уваги, що виникає в нормальної людини». Ця зосередженість уваги – головний аспект кохання.
Закохані також зосереджуються на всіх подіях, піснях, листах та інших дрібничках, які в них асоціюються з коханими. Мить, коли він зупинився в парку, щоб показати їй весняну бруньку; вечір, коли вона кидала йому лимони, в той час як він готував напої, – для засліплених коханням такі буденні моменти багато значать. 73 % чоловіків та 85 % жінок у моєму опитуванні пригадали банальні речі, які сказали чи зробили їхні кохані (додатки, питання № 46). А 83 % чоловіків і 90 % жінок бачили ці дорогоцінні епізоди перед очима, коли задумувалися про своїх найдорожчих (додатки, питання № 52).
Мільярди інших закоханих, певно, накривала хвиля ніжності, коли вони думали про миті, проведені з коханою людиною. Зворушливий азійський приклад такого випливає з китайського вірша ІХ століття «Бамбуковий килимок» Юаня Ченя. Чень страждає:
Я ніяк не можу скласти
бамбуковий килимок:
тієї ночі, що я привів тебе додому,
я спостерігав, як ти розгорнула його11.
Для Ченя побутовий предмет набув священної сили.
Історія ХІІ століття «Ланселот» Кретьєна де Труа ілюструє той самий аспект романтичної пристрасті. У цій епопеї Ланселот знаходить на дорозі, якою їхала королева Ґвіневра зі своїм почтом, її гребінь. Поміж його зубців заплуталися кілька золотих волосин королеви. Де Труа пише: «Він полюбив ті волосини, сто тисяч разів торкався ними до очей, уст, чола та щік»12.
Також закохані починають перебільшувати, навіть возвеличувати незначні риси об’єкта кохання. Якщо на них тиснути, майже всі закохані можуть перелічити те, що їм не подобається в їхніх коханих. Але вони відкидають ці спостереження або переконують себе, що ці недоліки – унікальні та милі. «Отже, залюбленим у пристрасті пориві / коханих дам і вади милі», – розмірковував Мольєр. Безумовно. Деякі навіть обожнюють своїх коханих за їхні недоліки.
А ще закохані боготворять позитивні риси своїх коханих, кричуще нехтуючи реальністю13. Це погляд на життя крізь рожеві окуляри. Вірджинія Вульф дуже яскраво описала цей міопічний погляд, кажучи: «Але любов […] це лише ілюзія, історія, яку людина вигадує про іншу людину. І весь час розуміє, що це неправда. Звісно, що розуміє: чому ж тоді завжди намагається не зруйнувати ілюзію?»
Наша вибірка американців та японців, безумовно, ілюструє цей «ефект рожевих окулярів». Приблизно 65 % чоловіків та 55 % жінок в опитуванні погодилися з твердженням: «____ має певні недоліки, та вони мене зовсім не турбують» (додатки, питання № 3). А 64 % чоловіків і 61 % жінок погодилися з твердженням: «У ____ я люблю все» (додатки, питання № 10).
Як же ми обманюємо себе, коли кохаємо. Чосер мав рацію: «Любов сліпа».
Одним