машиністу нелегко. Одного дня його дружина просто оголосила, що більше його не кохає. Вона не змогла це пояснити. У неї не було роману. Не було іншого, з ким би вона хотіла бути. Але кохання, яке вона колись відчувала, зникло.
За чотири роки після розірвання шлюбу справедливо буде сказати, що машиніст став кимось на кшталт скептика. Він згадує їхні з дружиною обітниці одне одному, які вони виголошували перед Господом. Якщо людина, яка присягається вам у вічному коханні, може раптом перестати любити, то в що там вірити?
Самотній і невпевнений, він мандрує з міста до міста, з квартири на квартиру, від роботи до роботи, і майже ніщо його у цьому світі не тримає. У нього проблеми зі сном. Єдине, що допомагає – перегляд нічних програм по телевізору з вимкненим звуком. Нескінченний потік зображень заспокоює його думки, і він засинає.
Одного разу вночі під час цього ритуалу його увагу привертає передача, якої він раніше не бачив. Перед величезною аудиторією за кафедрою стоїть чоловік, за спиною якого чималий екран з його ж обличчям. Чоловік плаче. Камера показує захоплених людей. Дехто з них теж плаче, але машиніст точно знає, що не від горя.
Тієї ночі він не засинає. Він умикає звук і всю ніч дивиться цю передачу.
Наступного дня він проводить деякі дослідження і відкриває для себе євангельське християнство, що веде його в подорож, про необхідність якої він не знав. Машиніст дізнається, що аби стати євангельським християнином, потрібні чотири складники. Перший – ви маєте переродитися. Чоловікові подобається думка про те, що можна народитися знову, вільним від гріха і тому гідним любові й спасіння душі. Другий і третій складники – ви маєте щиро вірити в Біблію та в те, що Христос помер за наші гріхи. І останнє – ви повинні зайняти активну позицію, поширювати і проповідувати Євангеліє.
Ось чому машиніст виголошує свою промову через гучномовець. Як він може не поділитися своєю віднайденою радістю з ближніми? А це справжня радість, яка корениться у щирій вірі. У впевненості, що ваше життя має мету й сенс. Що хоч земне життя може бути важким, у майбутньому існує краще місце, і в Господа є план, як вас туди привести.
Що все, що сталося з ним, навіть погане, сталося не випадково.
Деніел
Відколи я дозволив Усесвіту керувати моїм життям у цей Останній День Дитинства, я вирішую не чекати наступного потяга до Тридцять четвертої вулиці. Машиніст сказав шукати Бога. Можливо, він (чи вона – але кого ми дуримо? Господь – однозначно чоловік. Бо як інакше пояснити війни, чуму і стояк уранці?) просто зараз, тут, на Таймс-Сквер, саме чекає, щоб його знайшли. Утім, опинившись на вулиці, я одразу згадую, що Таймс-Сквер – це філія пекла (геєна вогненна мерехтливих неонових вивісок, що рекламують усі сім смертних гріхів). Господь ніколи б тут не зависав.
Я спускаюся Сьомою авеню до своєї перукарні, виглядаючи якогось Знака. На Тридцять сьомій вулиці я помічаю церкву. Піднімаюся сходами і смикаю дверну ручку, але двері зачинені. Мабуть, Господь спить. Я роззираюся навколо. Жодного Знака. Я шукаю щось непримітне, як-от довговолосий чоловік, який перетворює воду на вино і тримає плакат, проголошуючи себе