вона малює.
Повернувшись до своєї кімнати, я думаю в десятитисячний раз (плюс-мінус) про те, як саме склалося б мамине життя, якби вона ніколи не поїхала з Кореї? Якби вона ніколи не зустріла тата? Якби в неї не було Чарлі й мене? Чи була б вона нині художницею?
Я вдягаю свій новий сірий костюм, пошитий на замовлення, і червону краватку. «Занадто яскрава», – сказала мама про неї, коли ми ходили за покупками. Очевидно, тільки картинам дозволено бути барвистими. Я переконав її, зауваживши, що червоний надасть мені впевненості. Тепер, знову дивлячись на своє відображення у дзеркалі, мушу сказати, що костюм таки надає мені впевненості й вишуканості (саме так, вишуканості). Шкода, що я вдягаю його лише для цієї співбесіди, а не для чогось, що справді має для мене значення. Я перевіряю погоду на своєму телефоні й вирішую, що пальта на вдягатиму. Буде максимум дев’ятнадцять градусів тепла – ідеальний осінній день.
Попри моє роздратування через те, як мама поводиться з Чарлі, я цілую її, обіцяю підстригтися і виходжу з будинку. Сьогодні по обіді моє життя заскочить у потяг, що прямує до станції «Лікар Деніел Чже Го Бе», але до того часу день мій. Я збираюся робити все, що підказуватиме мені світ. Я чинитиму так, наче я в клятій пісні Боба Ділана, і летітиму за вітром. Я вдаватиму, що двері мого майбутнього широко відчинені й може статися що завгодно.
Наташа
У житті немає випадковостей. Так кажуть люди. Моя мама часто так говорить. «На все є причина, Ташо». Зазвичай люди кажуть так, коли стається щось паскудне, але не геть погане. Автомобільна аварія без трагічних наслідків. Вивихнута кісточка, а не зламана.
Показово, що мама не сказала цього стосовно нашої депортації. Яка може бути причина для цієї жахливої події? Тато, з чиєї провини все це відбувається, каже: «Не можна завжди знати плани Господні». Я хочу сказати йому, що, можливо, не слід цілком покладатися на Бога і що без надії сподіватися – це не життєва стратегія. Але це означатиме, що я маю заговорити до нього, а я не хочу розмовляти з батьком.
Люди так кажуть, щоб надати світові сенс. Потай, у глибині душі, кожен вірить, що в життя є якийсь сенс, якийсь задум. Справедливість. Звична порядність. Добре відбувається з добрими людьми. Погане стається лише з поганими.
Ніхто не хоче вірити, що життя – це випадковості. Мій батько каже, що не знає, звідки береться мій цинізм, але я не цинік. Я реаліст. Краще бачити життя таким, яким воно є, ніж таким, яким ви хочете, аби воно було. Немає жодних причин. Усе просто відбувається.
Але ось кілька Очевидних Фактів: якби я не запізнилася на зустріч, я не познайомилася б із Лестером Барнсом. А якби він не промовив слово irie, я не зірвалася б. А якби я не зірвалася, то не стискала б зараз у руці ім’я адвоката, відомого своїми виграними справами.
Я виходжу з будівлі повз охорону. Я відчуваю ірраціональне й геть не властиве мені бажання подякувати тій охоронниці Ірен – але вона за кілька футів від мене завзято обмацує чиїсь речі.
Я перевіряю, чи немає повідомлень