тітка поїхала з Індії, країна змінилася, але деякі традиції залишилися непорушними. Повага до старших – одна з них.
Коли Санджай вийшов з метро на станції «Четверта вулиця», він уже спізнювався на зустріч. Крокуючи вздовж огорожі парку Вашингтон-сквер, він почув мелодію. Замість обігнути парк, він пірнув у нього, зачарований, як дитина Гамельнським щуроловом[3].
Посеред алеї грав трубач. Його ноти зринали до гілля американських лип, норвезьких кленів, китайських в’язів і північних катальп. Близько двадцяти відпочивальників стояли навколо музиканта. Заворожений Санджай підійшов і вмостився на лавці.
– Це буде наша мелодія, не можна її забувати, – прошепотіла молода жінка, що сиділа поруч.
Здивований, він озирнувся.
– У всіх є мелодія, що лунає в мить зустрічі, – грайливо продовжила вона.
Вона променилася радістю.
– Та я жартую. Ви мали такий захоплений вигляд, що це було навіть зворушливо.
– Мій батько божественно грав цю композицію на кларнеті. «Маленька квітка»[4] – його улюблена мелодія, що супроводжувала мене все дитинство.
– Скучили за своєю країною?
– Гадаю, ще рано, я не так давно приїхав.
– Ви здалеку?
– З Іспанського Гарлема, це за півгодини звідси.
– Туше. Ми квити, – весело відповіла вона.
– Я з Мумбаї, а ви?
– Мешкаю на розі цієї вулиці.
– Ви часто приходите в цей парк?
– Майже щоранку.
– Отже, можливо, мені пощастить знову вас побачити. А тепер мушу бігти.
– У вас є ім’я? – запитала вона.
– Так.
– Дуже приємно, містере «Так». Я Хлоя.
Санджай усміхнувся, помахав їй і рушив далі.
Будинок, де працював Сем, стояв на розі вулиць 4-ї Західної й Мак-Дуґала, що огинала парк із півдня. Санджай представився на ресепшні, де його попросили зачекати.
– А ти зовсім не змінився! – вигукнув Санджай, побачивши друга.
– Ти також. Усе так само пунктуальний. Хіба в «Плазі» не будять на прохання?
– Я оселився в іншому готелі, – безтурботно відказав Санджай. – До справи?
Сем і Санджай познайомилися в Оксфорді п’ятнадцять років тому. Санджай вивчав інформатику, а Сем – економіку. Сема Англія дивувала куди більше, ніж Санджая.
Повернувшись до Індії, Санджай заснував успішне підприємство. А Сем обіймав у Нью-Йорку посаду менеджера з роботи з клієнтами у брокерській компанії.
Дружба, що зародилася між двома іноземцями, не згасла завдяки електронній пошті. Вони регулярно обмінювалися новинами, тож коли Санджай надумав зібрати гроші в Сполучених Штатах, щоб дати новий імпульс своїм проектам, він одразу ж зателефонував Семові. Санджай ненавидів говорити про гроші, що трохи заважало кар’єрі керівника підприємства. Цілий ранок давні друзі розробляли досьє, щоб подати його інвесторам. Прогнозовані показники були спокусливими, але Сем вважав презентацію Санджая хаотичною, тому