до них у жахливій, широкій бабечій сукні з простого квітчастого ситцю. Вона ще й манери мала справжньої баби сільської. А як горланила вона, огидно розбризкуючи слину, а якими прокльонами частувала Мар’яну, але та у відповідь тільки всміхалася. Кінець тому огидному видовиську поклав батько, виштовхавши геть непрохану галасливу гостю. Вона, щоправда, довго не бажала йти й кидала в лице таткові звинувачення у тім, що зростив він справжню повію, котра безсоромливо вдирається до чужих родин, а наостанок, уже на порозі, обернула до Мар’яни почервоніле, спітніле лице.
– Та будь ти проклята за моє розбите життя! – вичавила з себе хрипко, натужливо. – Я ж його усе своє життя кохала, він же для мене все… Бодай тобі зазнати моїх мук!
Мар’яна тільки розреготалася у відповідь. Прокльонів дурних вона не боялася, а Роєвим поступатися зовсім не збиралася, нехай навіть захрипне ця баба, її проклинаючи.
За два місяці вона стала дружиною Миколи.
Мар’яна закинула руки за голову, зворушила своє довге, густе золотаве волосся й замисливо поглянула на золоті квіти, дрібненькі-дрібненькі, котрі прикрашали люстру, притягнуту Миколою з Йорданії, й поморщилася. Як швидко, невблаганно швидко спливає час, такий жорстокий… Здавалося, зовсім нещодавно, ніби вчора, вона юною та свіжою виходила заміж за Миколу, а вже минулося – навіть страшно подумати – двадцять шість років!
Ці довгі роки були для неї й щасливими, й нещасними одночасно. Так, з Миколою вона доскочила того, про що мріяла ще з дитинства, вона виблискувала посеред поважного товариства, як рідкісна коштовність, й куди б не ступилася її маленька, тендітна ніжка – всюди вона викликала захоплення та заздрість. Микола кохав її просто божевільно, не жалкуючи для неї нічого – кожна її забаганка, кожна щонайменша примха виконувалися ним… За кордоном він не жалкував на неї грошей, й поступово вона надбала собі гарний гардероб дорогих речей та хутра, а вже коштовності… Вона була ними засипана, й потребувала все нових, не переймаючись тим, чи вистачить у Роєва на все грошей. У Києві, у Москві, в Лондоні, Парижі, Римі чи Празі – всюди вона самою своєю присутністю викликала захоплений подив та перешіптування, доскочивши своєї мрії, холодно та зарозуміло приймала те поклоніння, котрого так жадала, й впивалася ним, мов найкращим вином. І ніхто, хто дивився на неї, таку красуню, не міг уявити, що могла вона бути чимось незадоволеною у своїм житті. Проте незадоволення вона все-таки мала.
Вона була незадоволена своїм чоловіком.
З роками Микола робився все гладшим й одночасно з зайвими кілограмами все більш набував такої негарної риси, як ревнощі. Така яскрава та гарна жінка, як Мар’яна, не могла полишитися поза чоловічою увагою. Вона була просто приречена притягувати до себе, мов потужним магнітом, погляди чоловічі, чи то в Києві, чи в Москві, чи десь за кордоном. Й та чоловіча увага їй подобалася, дуже подобалася, вона надихала її сяяти ще яскравіше, й чим більше було тієї чоловічої уваги, тим більш зростали ревнощі Миколи.