там, удома, в порівнянні з Хасаном видавалися ледь не злиднями… Чоловік тільки холоднувато усміхнувся у відповідь і одним непоміченим нею порухом міцної руки ухопив Мар’яну за зап’ясток так міцно та боляче, що вона пополотніла від болю.
– Чи не занадто багато ти бажаєш знати, люба?
Вона зіщулилася від болю.
– Хасане, мені боляче…
– Справді?
Чорні очі холодно поглянулися в її блакитні, й уперше за час знайомства Мар’яна не впізнала його, мов опинилася поряд незнайомця небезпечного.
Вона відчула, як затинається:
– Хасане… я…
Він ще сильніш затиснув її руку.
– Це був перший і останній раз, коли ти цікавилася моїми справами, люба. Я не хочу тебе лякати, але людину, не менш привабливу за тебе, котра теж почала виявляти недоречну зацікавленість, віднайшли через деякий час на дні Йордану.
Мар’яна вся похолонула.
– Хасан…
Він посміхнувся, але очі його полишалися холодними.
– Заспокойся, люба, я лише пожартував. Але тепер, я сподіваюся, між нами все зрозуміло і я не почую від тебе більш зайвих запитань.
Мар’яна примусила себе заспокоїтися.
– Ні, не почуєш.
Тоді вона настільки перестрашилася, що була б радою обірвати всі з ним стосунки, розірвати роман, не бажаючи від цієї дивної людини нічого, але ж страх опинитися десь на дні річки Йордан змусив її триматися стосунків з ним. Хасан, мов пожалкувавши, що так налякав її й повівся так різко, на другий же день обдарував її діамантами, й Мар’яна спробувала геть забути ту неприємну розмову. Але той холодний, безжальний погляд Хасана ще довго не забувався нею. Вона вже ні про що не питалася, зробилася м’якою та пухнастою, аби тільки не дратувати того хижака, з котрим звела її доля. Поступово та прикра розмова призабулася Мар’яною, вона пробачила Хасану ту його грубість, котру він загладжував численними подарунками.
Правду про Хасана вона дізналася від Миколи.
Дивно, але чоловік весь час знав про її стосунки з аль-Садібом, і все знаючи, понуро та принизливо мовчав, закутий у те ж почуття, котре відчула сама Мар’яна, коли залізні пальці зімкнулися на її зап’ястку, – закутий у страх. Того вечора, погідного вечора – за два місяці після початку роману між Мар’яною та аль-Садібом – він теж боявся, боявся, повернувшись додому й натрапивши на дружину, котра тільки годину тому приїхала з заміського будинку коханця, розпечена його обіймами.
– Ти вдома? – запитався трішки здивовано.
Мар’яна солодко потягнулася.
– Так. А тебе це дивує?
– Дивує, – відлунив Микола, постояв, мовчки й нерішуче вдивляючись у вродливе, вдоволене лице Мар’яни, а потім раптом кинувся до неї, такої спокійної та самовпевненої, що відпочивала біля невеличкого басейну в легенькому сарафанчику, й вона здригнулася, коли гарячої її шкіри торкнувся він липкими та прохолодними пальцями, вхопивши за руку. – До дідька воно все, Мар’яно, цього разу ти зайшла надто далеко.