теплом, бо вона почала розуміти, що значить бути коханою жінкою, якою дорожать і прагнуть захистити від халеп цього світу. Це усвідомлення захищеності приносило глибоке моральне задоволення, тішило самолюбство та породжувало повагу до чоловіка. І ця повага певним чином замінювала любов – Олесі почало здаватися, що вона потроху закохується в Михайла.
Така гармонія в шлюбі цих двох була швидко помічена черкаськими обивателями та викликала заздрощі. Ніхто не сумнівався, що Олеся пішла за Висоцького з користі, і всі з нетерпінням чекали, коли він поплатиться за свою недолугість: ця дівка покаже йому, як коржі з маком їсти. Однак, бачачи щасливого та квітучого Михайла, який не гребував з’являтися на людях з молодою дружиною, люди почувалися обдуреними. Однак не втрачали надії та завзято спостерігали за подружжям.
А дехто навіть пустив плітки, що це не Олеся звабила Висоцького, а він – її. А що? І таке в житті буває! У Михайла вже волос сивіє, голова шаліє, а дівка молода, як горіх, отже, так і проситься на гріх! До того ж дехто пригадав, що за Олесею спочатку Лесь волочився, а потім різко її кинув та поїхав. Так ось де собака порився: пан Висоцький поласував чужою дівчиною так, що бідоласі Леську тільки й залишилося, що поїхати звідси! Ці плітки породили співчуття до нещасних закоханих, а ні в чому не винний Михайло миттєво перетворився на лиходія та розпусника.
Не варто й говорити, що обсмоктування цих подій подарувало пліткаркам чимало солодких годин – от уміють же деякі люди влаштувати собі дозвілля, обговорюючи інтимні таємниці чужого життя!
До Михайла, звичайно, доходили ці плітки, але він чхати на них хотів. Йому лестило з’являтися з Олесею на людях – він помічав, як інші чоловіки нескромно поглядають на його двадцятирічну дружину та заздрять йому. Дійсно, Олеся, будучи в зеніті юності, вигідно відрізнялася від дружин Михайлових приятелів, які були вже в літах, занадто обтяжені побутом та народжуванням потомства, тож давно втратили легкість та пустотливість молодості. До того ж більш пильно придивившись до своєї Олесі, Михайло з вдоволенням підмітив, що його дружинонька, окрім краси, має ще й витончені манери. Ні, в ній не було шляхетського лоску: дочці полтавського козака ніде було навчитися світських манер. Але Олеся мала вроджене почуття тактовності та делікатності, що вкупі з жіночою достойністю чудово замінювало шляхетність.
У середині лютого почалася Масляна, і за давнім звичаєм заміжні жінки святкували Колодій. Спочатку жіноцтво вешталося подвір’ями, чіпляючи всім дівчатам і парубкам колодочки на знак покарання за безшлюбність. Причому останні мусили відкуповуватися хмільним. А потім весела та підпила юрба жіноцтва посипала до Фениного шинку, щоб пристойно виконати обряд.
У шинку жінки поклали на стіл сповите, як немовля, полінце, разом вигукнувши: «Народилась Колодка!» І, взявшись за руки, пішли хороводом навколо столу, весело приспівуючи ті самі пісні, що й на хрестинах. Обійшовши колодку тричі, жіночки дістали свої вузлики та швидко накрили на стіл.