спільного із чоловічою силою, яку з такою пихою виставляли напоказ Марчелло з Мікеле. Але найбільше вразила його байдужість. Якщо нахабність Солар здавалася звичною справою, то неуважність, із якою Ніно штовхнув Марчелло і пішов собі далі, не вкладалася у звичні межі. Навіть ті, хто ненавидів Солар, – Пасквале, Енцо, Антоніо, – так чи інакше змушені були з ним рахуватися. А Ніно не те що не вибачився перед Марчелло, він навіть не глянув у його бік.
Ця сцена на відео здалася мені документальним підтвердженням того, про що я підсвідомо здогадувалася раніше. Син Сарраторе, який разом з нами виріс в одному з будинків старого району, який здався мені таким переляканим, коли його в школі змусили змагатися проти Альфонсо, тепер не мав анінайменшого уявлення про ту ієрархічну піраміду, на верхньому щаблі якої стояли Солари. Було очевидно, що вона його не цікавила, а можливо, він її вже просто не розумів.
Я була заворожена. Він здавався мені героєм-принцом, який одним лише поглядом міг би налякати Мікеле й Марчелло, якби того захотів. І на якусь мить у мене виникла надія, що ось зараз він зробить те, чого не зробив тоді, у реальному житті: забере мене з собою.
Ліла тільки тепер помітила Ніно і запитала зацікавлено:
– Це той самий, із ким ти сиділа за столом разом з Альфонсо?
– Так. Ти його не впізнала? Це Ніно, старший син Сарраторе.
– З ним ти цілувалася на Іскії?
– То була дурниця.
– То й добре.
– Чому добре?
– Тому що він собі ціни не складе.
Я промовила, мимоволі намагаючись загладити те враження:
– Цього року він отримає диплом. Він найкращий студент у ліцеї.
– То він тобі через це подобається?
– Та ні.
– Забудь про нього, Лену. Антоніо кращий.
– Ти так вважаєш?
– Авжеж. Цей худющий, негарний, та ще й дуже пихатий.
Ті слова здалися мені дуже образливими, і я ледве втрималася від того, щоб відповісти: «Неправда, він вродливий, у його очах горять іскорки, і мені шкода, що ти цього не помічаєш, адже такого хлопця не знайдеш ні в кіно, ні в романах, і я щаслива, що змалечку його кохаю, і хай він для мене недосяжний, хай я вийду заміж за Антоніо і все життя заливатиму бензин в автівки, я кохатиму його більше за себе, кохатиму вічно».
Замість цього я промовила нещасним тоном:
– Колись він мені подобався. У молодших класах. Зараз уже ні.
12
Протягом наступних місяців трапилося багато неважливих на перший погляд подій, які змусили мене всерйоз похвилюватися і про які мені навіть зараз важко розказувати. Хай як намагалась я залишатися невимушеною і бадьорою та дотримуватися своєї залізної дисципліни, у мене повсякчас псувався настрій, що приносило мені якусь болючу насолоду. Мені здавалося, що цілий світ проти мене. Незважаючи на те, що я знову почала вчитися, до відмінних оцінок, які були в мене раніше, я не дотягувала. Дні минали один за одним, і не було в них навіть хвилинки,