не відкривався. Стефано розповідав про все це, навіть про своє насильство, на діалекті – сповненому почуттів, відкритому, незахищеному, як у піснях. Я й досі не знаю, чому він тоді так повівся. Урешті він повідомив, що хотів від мене. Щоб я стала на його бік заради майбутнього Ліли. Сказав, що я повинна допомогти їй зрозуміти, як важливо для неї поводитися з ним як дружина, а не як ворог. Стефано попросив, щоб я переконала Лілу допомогти йому з новою ковбасною крамницею та рахунками. Але для цього йому зовсім не потрібно було виливати мені душу. Напевне, він подумав, що Ліла детально мені все розповіла, а тому вирішив, що треба викласти свою версію. А може, він і не планував так щиро відкриватися перед найкращою подругою дружини, просто діяв під упливом емоцій. Чи, може, сподівався, що йому вдасться розчулити мене, а я потім розповім усе Лілі й зможу розчулити її. Я слухала його з відчуттям жалю, що поступово посилювалося. Мене захопила та щира й дуже інтимна сповідь. Та насамперед – мушу визнати! – мені сподобалася та важлива роль, якою він мене наділив. Коли він висловив підозру, що вже давно мене непокоїла: ніби в Лілі ховається страшна сила, завдяки якій вона здатна на все, навіть перешкодити власному організмові зачати дитину, мені здалося, що таким чином він наділяє мене добрими якостями, спроможними перемогти злі сили Ліли, і це мене потішило. Ми вийшли з машини, дійшли до ательє, я насолоджувалася власною значущістю. Навіть пообіцяла літературною італійською, що зроблю все можливе, щоб допомогти їхньому щастю.
Але вже перед вітриною я знову рознервувалася. Ми зупинилися перед світлиною Ліли в обрамленні різнокольорових тканин. На фото вона сиділа, закинувши нога на ногу так, що край весільної сукні трохи піднявся і було видно туфлі й гомілку. Оперлася підборіддям на долоню, погляд серйозний, задумливий, націлений прямо в об’єктив, а на голові – віночок із помаранчевих квіток. Фотографові поталанило: йому вдалося впіймати в ній ту силу, про яку говорив Стефано. То була сила – так мені здавалося! – якій навіть сама Ліла не могла опиратися. Я обернулася до Стефано, щоб сказати йому із захопленням і водночас зі смутком: ось те, про що ми щойно розмовляли! Але він уже відчинив двері і пропускав мене вперед.
Від тону, яким він раніше звертався до мене, не залишилося і сліду; зі швачкою він не дуже церемонився. Сказав, що він чоловік Ліли. Саме так і висловився. Пояснив, що він і сам підприємець, але йому б ніколи на думку не спало рекламувати себе таким способом. Дійшло до того, що він заявив: «Ви вродлива жінка. Що сказав би ваш чоловік, якби я взяв ваше фото і виставив його поміж сирами й ковбасами?» І наказав віддати йому світлину.
Швачка розгубилася, спробувала було захищатися, але врешті здалася. Але видно було, що їй дуже шкода, і щоб довести свої добрі наміри і пояснити причину жалю, вона розповіла про кілька випадків, які з роками в нашому районі стали легендами. За той час, поки у вітрині ательє висіла світлина Ліли, до ательє заходили, щоб розпитати про юну красуню у весільній сукні, знаменитий Ренато Карозоне