прибули на місце. Зазвичай у подібних випадках дверцята карети відчиняє мій слуга, але тут Конрад вирішив підіграти мені. Почекавши хвильку, він крикнув:
– Гей, нероби! Ану допоможіть панові вийти!
Чи то слуги перед входом у ратушу були спеціально поставлені для цього, чи майже начальницький голос Конрада так подіяв на них, а чи просто його тирольський мундир із нагородою поставив їх у непевне становище, але дверці зліва відчинилися, і я зійшов на землю.
Деякі перехожі зупинилися, щоб подивитися на того, хто це з таким криком (Конрада, звичайно) прибув до магістрату. Напевне, вони сподівалися побачити щонайменше намісника, але їх чекало розчарування. На намісника я явно не дотягував, був одягнутий просто, хоч і за останньою модою, та й віком не міг похвалитися. Мені було не до того, щоб дізнатися про думку випадкових перехожих щодо себе, тому я, не затримуючись, одразу зайшов всередину. Цього разу Конраду, який залишився сидіти на кареті й не збирався звільняти місце для когось іншого, навіть не довелося знову випробувати свій голос – слуги відчинили переді мною двері без нагадування.
У коридорі до мене підійшов незнайомий чоловік і ввічливо поцікавився метою моєї появи.
– Моє прізвище Рутецький! – повідомив я. – Пан бургомістр чекає на мене.
Обличчя співрозмовника миттю змінилося, і він запропонував слідувати за ним. Йти довелося не довго. Слуги відчинили перед нами високі двері, і ми зайшли до великої, багато оздобленої зали. За масивним столом сидів не хто інший, як намісник цісаря у Галіції Аґенор Ґолуховський, а перед ним у масивному кріслі відпочивав, напевне, сам бургомістр. До сьогоднішнього дня я не був знайомий з жодним із присутніх, але відтепер мені доведеться з обома співпрацювати.
– Пан Рутецький! – представив мій супутник.
При моїй появі намісник підвівся.
– Граф Аґенор Ромуальд Онуфрій Ґолуховський, намісник його імператорської величності королівства Галіції і Лодомерії! – представився він.
– Карл Гопфлінґен фон Берґендорф, бургомістр Лемберга! – у тон йому сказав інший.
Я поштиво схилив голову.
– У листі ви повідомили, що маєте особливі повноваження, – продовжив намісник. – Можна уточнити, ким вони підписані?
– Авжеж! – з готовністю відповів я, вийняв з-за поли фрака складений учетверо аркуш і подав фон Берґендорфу.
Просто бургомістр перебував ближче до мене.
– Він підписаний Його Імператорською та Королівською Величністю Францом Йосифом I.
Почуте змусило мого супутника витягнутися й увібрати в себе чималенький живіт, а з пихатих облич господарів кабінету зігнати звичну у таких випадках погорду. Тим не менш бургомістр передав наміснику листа, той обережно розгорнув його, насамперед подивився на закінчення, побачив френзель Франца Йосифа I і лише потім з якимось містичним благоговінням почав читати написане. Доки він ознайомлювався із вмістом листа, бургомістр не став чекати рішення намісника