особою. Тепер пропоную поглянути, чи зможемо ми обернути цю позицію на нашу користь і заробити Вільяму іще більше грошей. Міллі каже, що підтримає мене, якщо ти погодишся.
Саме звучання імені Міллі змусило Анну почуватися незатишно.
– Не думаю, що ми повинні торкатися грошей Вільяма, – сказала вона.
– Я ніколи не розглядав довірчий фонд як щось пов’язане зі мною. Я був би набагато щасливішим, якби мені дали спокій і дозволили банку продовжувати реінвестувати відсотки, як це робилося в минулому. Але навіщо задовольнятися інвестиційною програмою банку, коли я наближаюся до такого вигідного контракту, як будівництво міської лікарні? Сподіваюсь, Алан це підтвердив?
– Я не зовсім впевнена, як він до цього ставиться. Він був дуже стриманим, аж занадто, хоча й сказав, що контракт дає чудові перспективи для перемоги і ти маєш хороші шанси його отримати.
– Саме так.
– Але він також додав, що для цього має побачити твої бухгалтерські книги, перш ніж дійде якогось остаточного висновку, і також запитав, що сталося з моїми п’ятсотма тисячами доларів.
– Наші п’ятсот тисяч, моя люба, дуже добре почуваються, і ти невдовзі про це дізнаєшся. Завтра вранці я надішлю Алану всю звітність, аби він міг її вивчити. І можу запевнити тебе, що він буде вражений.
– Сподіваюся, Генрі, це буде краще для нас обох, – сказала Анна. – Тоді зачекаємо і побачимо, якою буде його думка… Ти ж знаєш, як я завжди довіряла Алану.
– Але не мені, – докинув Генрі.
– О ні, Генрі, я не це мала на увазі…
– Це лише жарт. Припускаю, що ти довіряєш власному чоловікові?
– Сподіваюся, що так, – сказала вона врешті-решт. – Мені зроду-віку не доводилося турбуватися про гроші, і зараз робити це дуже важко. Дитина змушує мене почуватися втомленою та пригніченою.
Генрі миттю змінився, згадавши про цю ситуацію.
– Знаю, люба, і не хочу, щоб тобі коли-небудь доводилося забивати собі голову питаннями бізнесу. Я завжди зможу впоратися із цим аспектом нашого життя. Слухай, чому б тобі не лягти спати раніше, а я принесу тобі вечерю на таці? Це дасть мені можливість повернутися до офісу й зібрати документи, які мені потрібно відправити Алану вранці.
Анна погодилася, але щойно Генрі пішов, вона не намагалася заснути, хоча й була втомлена, а вирішила почитати в ліжку. Дружина знала, що її чоловікові потрібно п’ятнадцять хвилин, аби дістатися до свого офісу, тому вона почекала двадцять, а потім набрала його робочий номер. Гудки лунали майже хвилину.
Анна спробувала іще через двадцять хвилин, але й тоді їй ніхто не відповів. Вона телефонувала кожні двадцять хвилин, але ніхто не брав слухавку. Слова Генрі про довіру відлунювали в її голові.
Коли ж він нарешті повернувся додому за кілька хвилин після опівночі, то з подивом виявив, що Анна іще не спить.
– Тобі не треба було чекати на мене.
Чоловік тепло поцілував свою дружину. Анна відчула, що від нього пахне парфумами… Чи вона стала занадто підозрілою?
– Мені