знову «клац», і манера ця почала Білана серйозно дратувати, як і запах цього Артура.
– Та вже ж розумію, – як міг важко зітхнув хлопець, поліз до задньої кишені шкільних штанів. – Тільки знаєте, у мене не все. Ну, я принесу решту, обов’язково. Тут лише ось скільки…
Перед зустріччю з невідомим Максим вдався до хитрощів. Пішов у супермаркет, куди мама останнім часом іноді посилала його самого на закупи і де його знали касирки, та розміняв усі гроші, які відкладав на ролики. Там було не так уже й багато. Одначе для зручності, наскладавши якусь кругленьку суму дрібнотою, Максим обмінював все на крупні купюри. Тепер зробив навпаки, отримавши замість кількох папірців значної вартості пухкенький стосик купюр вартістю поменше. Розрахунок простий. По-перше, грубенька пачечка грошей завжди справляє на позір краще враження, ніж одна велика купюра. Побачивши стосик купюр, важко від нього відмовитися. По-друге, можна спробувати натиснути на жалість: ось, мовляв, по гривні та по дві збирав, у всьому собі відмовляв, зробіть поступку…
Артур не справляв враження людини, здатної когось пожаліти. Зате пачечка грошей таки справила на нього враження. Сіпнув рукою, стиснув купюри пальцями, майже силою видер їх із Максимової руки. Не рахуючи, запхав до внутрішньої кишені куртки.
– Ну, домовилися: це нехай буде аванс. Тільки гляди мені – за три дні збери всю суму. І подзвони, хороші новини будуть.
Махнувши на прощання рукою, Артур насунув кепку нижче, майже на носа, і поквапився геть. Ішов швидко, не озираючись. Максим раптом відчув холодок усередині: а раптом він приїхав на машині? Як же тоді Денис зможе приставити до нього «ноги»…
Обійшлося. Артур сунув до найближчої зупинки і, судячи з усього, зібрався їхати кудись проспектом Науки. З дверей автовокзалу вигулькнув Черненко і, ніби ні при чому, подався за ним.
Від раптового рішення в Білана аж ноги підігнулися – він подібного не чекав. Та він відразу прийняв його.
7. Собача територія
У маршрутці Денис запросто примостився навпроти Кепки, як він охрестив про себе Артура.
Наморщив носа – чимось невловно гидким несло від цього типчика. Ввічливо попросив його передати гроші за проїзд. А тоді демонстративно відвернувся до вікна, наче нема йому ніякого діла до того, хто куди їде і для чого це робить. Проте при зовнішньому спокої всередині чемпіон був, наче скручена пружина. Завжди готовий розпрямитися і вискочити за Кепкою на першій же зупинці.
Проте Кепка, здавалося, нікуди не поспішав. Сидів спокійно, теж дивився у вікно і, здавалося, не звертав уваги на пасажирів, котрі старалися відсунутися від нього якомога далі. Настільки, наскільки дозволяв простір мікроавтобуса.
Так доїхали до Корчуватого. Кепка почав збиратися на вихід, Денис попхався за ним. Вийшли вони майже одночасно, і чемпіон змусив себе трошки затриматися. Присів, роблячи вигляд, що шнурок на кросівку розв’язався. Дочекався, поки Кепка зникне в підземному переході. Поспішив за ним.
Перейшовши дорогу, неприємний молодик дочекався