ні голос. Слова, які ти промовляєш, блюзнірські, бо боги Телота заповіли, що праця – це добро. Після смерті боги пообіцяли нам притулок у світі, де буде вічний спочинок і кришталева прохолода. Думки не будуть докучати там свідомості, а краса – очам. Іди ж до Атока-шевця, інакше тебе проженуть із міста іще до заходу сонця. Тут кожен зобов’язаний бути корисним, а спів – це дрібниця.
Отож, Іранон вийшов із хліва і покрокував вузькими кам’яними вуличками між сумними прямокутними будинками з граніту. Він сподівався побачити зелень, але його оточував лише сірий камінь. Обличчя стрічних були похмурими та стурбованими. На набережній ледачої Зуро сидів молодик із сумними очима і пильно споглядав на поверхню води, вишукуючи на ній зелені гілочки з набряклими бруньками, які ніс із гір паводок. І цей юнак звернувся до Іранона:
– Це ти той, хто, як кажуть архонти, шукає далеке місто у прекрасній землі? Я Ромнод, хоч і телотської крові, але ще не встиг постаріти і стати схожим на інших. Я пристрасно сумую за теплими гаями й далекими землями, де замешкали краса та пісні. За Картіанською грядою лежить Оонея, місто лютні та танцю. Люди шепочуться про нього як про прекрасне і жахливе водночас. Ось куди я пішов би, якби був достатньо дорослим, аби знайти туди шлях. Чи не піти б туди й тобі? Там для твоїх пісень знайшлися б гарні слухачі. Підімо разом із Телота та подамося весняними пагорбами. Ти покажеш мені шлях, а я буду слухати твої пісні вечорами, коли зірки одна за одною навівають марення мрійникам. І може так статися, що Оонея, місто лютні та танцю, і є прекрасною Ейрою, якої ти шукаєш. Подейкують, що ти дуже давно не бачив Ейру, а назви міст, як відомо, часто змінюються. Ходімо до Оонеї, о, золотоволосий Іраноне, де люди, дізнавшись про нашу мету та прагнення, приймуть нас як братів. І ніхто з них не засміється і не спохмурніє нам в обличчя.
Іранон відповів йому так:
– Нехай буде по-твоєму, юначе. Якщо хтось у цьому кам’яному мішку буде прагнути краси, йому доведеться шукати її в горах, якнайдалі звідси. Мені не хочеться залишати тебе нудитися біля ледачої Зуро. Але не думай, що захоплення мистецтвом і його розуміння мешкають одразу за Картіанською грядою. Їх не можна знайти за день, рік або п’ять років шляху. Послухай, коли я був молодий, як ти, то оселився в долині Нартоса, біля холодної річки Харі. Там ніхто не бажав слухати про мої мрії. І я вирішив, що тільки-но підросту, піду до Сінари, на південний схил гори, і заспіваю там на базарі усміхненим погоничам одногорбих верблюдів. Але досягнувши Сінари, я знайшов караванників п’яними та погрузлими у низьких бажаннях; я побачив, що їхні пісні зовсім не схожі на мої. І тоді я подався човном униз по Харі до міста Джарена, чиї стіни прикрашені плитками різнобарвного оніксу. Але вояки у Джарені підняли мене на глум і прогнали геть. З таким же успіхом я волочився й багатьма іншими містами. Я бачив Стетелос, що лежить нижче від великого водоспаду, і проходив повз болота, на місці яких колись стояв Сарнат. Я відвідав Фраю, Іларнек і Кадатерон на звивистій річці Еї, довго жив в Олатоу, що