тепер посідають Едді й Сюзанна… втім, стрілець схильний бути не надто добрим другом. Навіть дуже поганим другом.
В «Загубленій землі» історія цих трьох мандрівників, що бредуть Серединним світом, продовжується через кілька місяців після протистояння біля останніх дверей на узбережжі. Вони вже просунулися на добрий шмат шляху в глиб материка. Відпочинок закінчується, і починається пора навчання. Сюзанна вчиться стріляти… Едді – різьбити… а стрілець дізнається, які почуття виникають, коли людина божеволіє, помалу, крок за кроком втрачаючи розум.
(Забігаючи наперед, зроблю одне уточнення: мої читачі з Нью-Йорка помітять, що я досить-таки вільно повівся з географією міста. Маю надію, що мені це пробачать.)
Купа повалених бовванів, де сонце пече І мертві дерева не кидають тіні, цвіркун не втішає, На висхлому камінні не плюскотить вода. Там тільки Тінь від червоної скелі (Стань у ту тінь червоної скелі), І я покажу тобі те, чого ти не бачив ніколи, Те, що на тінь твою зовсім не схоже, Тінь, яка вранці іде на припоні, А ввечері зводиться перед тобою; Я покажу тобі страх у жмені землі.
Будяк напівзів’ялий піднятися хотів Понад старою висхлою ріднею, Та голову йому зрубали без жалю, І заздрили понурі стебла дикого щавлю. Вони хотіли жити, та примусив їх сконати Той лютий звір, що топче всіх, кого дістати.
– Що це за річка? – знічев’я спитала Мілісент.
– Це просто струмок. Ну, може, трохи більше за струмок. Так собі, річечка. Її називають Пустою.
– Та невже?
– Так, – відповіла Вініфред. – Так і є.
Книга перша
Джейк
Страх у жмені землі
Ведмідь і кістка
Втретє в житті їй довелося тримати в руках зброю, заряджену справжніми набоями… і вперше – видобувати револьвер із кобури, яку закріпив на ній Роланд.
У них було багато боєздатних патронів – Роланд приніс понад три сотні з того світу, де жили собі Едді та Сюзанна Дін, поки їх звідти не витягли. Втім, мати вдосталь амуніції не означало, що її можна марнувати. Якраз навпаки. Боги несхвально ставилися до марнотратників. Спочатку батько, а потім Корт (найвизначніший учитель його життя) прищепили Роландові цю віру, тож він і досі вірив. Можливо, ці боги карають не одразу, але рано чи пізно розплата прийде… і що довше зволікаєш, то більше втрачаєш.
Спочатку потреби у набоях усе одно не було. Роланд стріляв із револьверів довше, ніж могла собі уявити ця вродлива жінка з шоколадною шкірою, що сиділа в інвалідному візку. Він виправляв її помилки: спочатку