Едді розповів.
Більшу частину цієї оповіді Роланд уже чув, але не розумів до кінця, в якому непростому становищі вони опинилися. Так, справді, тепер їм належало пустище на Другій авеню, але підставою для володіння був написаний від руки документ, що дуже непереконливо виглядатиме в суді (якщо раптом Корпорація «Сомбра» вирішить нацькувати на них адвокатів).
Едді хотів передати купчу Мозесові Карверу (якщо це було можливо), а також переказати звістку, що його хрещена дочка Одетта Голмс, котру вважали зниклою безвісти за тринадцять років до літа 1977-го, жива-здорова й понад усе на світі хоче, щоб Карвер взявся охороняти не лише саме пустище, а й одну троянду, що на ньому росте.
Мозеса Карвера (якщо він досі був живий) слід було переконати, добряче переконати, щоб він об’єднав так звану корпорацію «Тет» з «Голмс Дентал Індастріз» чи навпаки. Ба більше! Він мав цілковито присвятити решту свого життя (а Едді здогадувався, що Карвер міг уже бути у віці Аарона Діпно) розбудові корпорації-гіганта, чиїм єдиним справжнім призначенням був би опір двом іншим гігантам, «Сомбрі» й «Північному центру позитроніки», на кожному їхньому кроці. За будь-якої можливості придушувати їхню активність і втримувати їх від переродження у монстра, який проїдеться котком по обширах Серединного світу, що вже й так поволі відмирають, і завдасть смертельної рани самій Темній вежі.
– Може, слід нам було залишити купчу в сея Діпно, – задумливо проказав Роланд, вислухавши Едді до кінця. – Принаймні він міг би визначити, де перебуває цей Карвер, відшукати його і розповісти нашу історію замість нас.
– Ні, ми правильно зробили, що забрали її з собою. – В цьому Едді якраз анітрохи не сумнівався. – Якби ми залишили цей клапоть паперу в Аарона Діпно, він би вже згорів синім полум’ям.
– Думаєш, Тауер би пошкодував про угоду й намовив друга знищити її?
– Переконаний, – кивнув Едді. – Та навіть якби Діпно витримав дзижчання свого друзяки у вухах, який, не сумніваюся, годинами б скиглив: «Спали це, Аароне, вони примусили мене, а тепер хочуть намахати, ти ж не гірше за мене знаєш, спали, а потім ми здамо цих мамзерів копам»… Навіть якби він не піддався, гадаєш, Мозер Карвер повірить нашій божевільній історії?
Роланд невесело всміхнувся:
– Повірить він чи ні – не в тому річ, Едді. Ти тільки подумай: чи багато з нашої божевільної історії насправді чув Аарон Діпно?
– Небагацько, – погодився Едді. Заплющив очі й притис до них тильні боки долонь. Міцно притис. – Я знаю лише одну людину, яка зуміла б переконати Мозеса Карвера зробити те, що нам потрібно. Але вона зайнята. В році дев’яносто дев’ятім. А на той час Карвер уже буде мертвий, як і Діпно, та й сам Тауер, мабуть.
– А що ми можемо зробити без неї? Що б тебе влаштувало?
Едді думав про те, що Сюзанна могла б вирушити до 1977-го без них, адже, на відміну від них, вона там ще не бувала. Ну… в тодеші вона сюди приходила, проте Едді не думав, що це рахується. Хоча підозрював, що доступ до 1977-го може бути для неї закритий на підставі того,