Тоді ця сила збудована так, що, коли вона виявляється, виникають протилежні електричні заряди, які знову зникають один в одному, тобто ця сила збудована так само, як закон; стверджено, що вони обоє не різняться між собою. Відмінності – це чистий загальний вияв, або закон, і чиста сила; і закон, і сила мають той самий зміст, ту саму властивість; таким чином, відмінність між ними як відмінність змісту, тобто предмета, знов усунена.
У цьому тавтологічному процесі тяма, як видається, твердо дотримується незмінної єдності свого об’єкта, і процес відбувається лиш у ній, а не в об’єкті. Це пояснення, яке не тільки нічого не пояснює, а таке ясне, що, вдаючи, ніби висловлює щось відмінне від уже сказаного, радше нічого не висловлює, а тільки повторює те саме. В самому предметі внаслідок цього процесу не виникає нічого нового; цей процес беруть до уваги лише як процес тями. Проте завдяки йому ми тепер з’ясували те, чого бракувало законові, а саме: дізналися про абсолютну зміну, бо цей процес, коли придивитися до нього ближче, є безпосередньою протилежністю самому собі. Тобто він утверджує певну відмінність, яка не тільки для нас не є відмінністю, а й сама себе касує як відмінність. Це та сама зміна, що виявлялась як взаємодія сил; там ми бачили відмінність між спонукальною і спонуканою силами, або між силою, що виявляється, і притлумленою силою, але то були відмінності, що насправді не були відмінностями, а отже, миттю знову касували себе. Ми маємо тут не просто голу єдність, де годі було б утвердити будь-яку відмінність, а саме цей процес, що, хай там як, становив відмінність, але, оскільки він не є відмінністю, вона знову скасована. Отже, разом із поясненням ми бачимо: зміни та зрушення, що раніше перебували за межами внутрішнього, лише у світі з’явищ, проникли в надчуттєве. Але наша свідомість перейшла від внутрішнього як об’єкта на інший бік, до тями, і виявила там зміну.
Ця зміна – ще не зміна самого предмета, бо постає перед нами радше як чиста зміна, тож зміст моментів зміни лишається той самий. Але оскільки поняття як поняття тями – це те саме, що і внутрішнє речей, ця зміна стає для тями законом внутрішнього. Отже, тяма дізнається, що в самому світі з’явищ є закон про появу відмінностей, які не є відмінностями; іншими словами, дізнається, що однойменні речі взаємно відштовхуються, а також, що є тільки такі відмінності, яких насправді немає і які касують самі себе; або неоднойменні речі притягуються. Тут ми маємо другий закон, зміст якого протиставлений тому, що раніше було назване законом, а саме: протиставлений постійній самототожній відмінності, бо цей новий закон виражає те, що тотожне стає нетотожним, а нетотожне – тотожним. Поняття вимагає від бездумності звести обидва закони докупи та усвідомити їхню протилежність. Звичайно, другий закон – теж закон, або ж внутрішнє самототожне буття, але це радше самототожність нетотожності, постійність непостійності. У взаємодії сил цей закон якраз і виявляється абсолютним переходом і чистою