спокійно, тижнями сам буде йти незнаними пустками без ляку, хоча тоді не раз уже сам «той» береться до нього.
Часом опівночі сховається у смереку і росте аж до неба – велетенський, рогатий, вищирений. А часом на полонині, де вже ясно і весело, з’являється щось таке покручене і карликувате – ніби деревце – та видно, хто то. А хай собі бахурів бісових страшить! «Він» лиш такі міґлі показує, бо він ані великий, ані малий. Чорт – це примара. Він – ніякий. А хоче, щоби ніяким був світ. Хоче, щоб ти зіщулився і скорчився зі страху до самої землі. А для того, хто це збагне, біс – хай би як собі вмощувався, ріс і здіймався до неба – смішний. «Геть з дороги! Щезни, маро!» Перед людиною відкритий світ – вільний, просторий.
Багато хто з таких людей так само, як промовляє та співає молитви, співав би гімни і складав би величальні акафісти про самотність, коли б міг собі все усвідомити. Без самотності немає справжньої свободи. У постійній тисняві нема ані великої любові до людини, ані радості від людей. І людина сама не знає не лише того, ким вона є, ба навіть насправді не знає того, що вона є. У самоті зимарки чи колиби і про користь не надто думається. Аби лиш мав трохи муки, бараболі на пляцки до молока та дрібку тютюну. А як трапиться, що не принесуть вчасно, то Богові та овечкам і за сирок дяка. Робиш своє з охотою, бо що ж то за погана душа була б гадяча, що занедбала би худобу, яка тебе годує. Адже й пес пильнує свого. Хоч ти і наймит, а не згинаєшся ні перед ким, прямий, як кедр вічнозелений – дитина гір. Живеш із цим великим світом навколо, світом пущ, гір та хмар. А перед ним усі смиренні! Бо він нікого не принизить і не зробить каплуна з вільного християнина. Не змушує тебе бути невільником, зібганим рабом, не робить тебе жалюгідним скиглієм, який не знає, де чорне, а де біле. Хоч би який ти був маленький, випростаєшся до неба. Ти такий, а не інакший. Чітко це бачиш і знаєш. Якщо ти вберігся від спокус пущі, якщо врешті їх здолав, то приязнь і сонячна ґречність до людей, до кожного створіння освітлює твоє серце, гріє тебе, надією виграють небеса, золоті полонини, ліси та води. Стара віра колише тебе, як мама.
Якщо вам коли-небудь доводилося зустрічати на полонинах саме таких вільних душею, погідних пастухів, які ні від кого нічого не просять і не очікують, то відразу ж бадьорість і спокій огортали вашу душу. Ці люди радіють кожній зустрічі. Усе радісне тішить їх, а сумне – щиро зворушує. Мимоволі безжурна оповідь сама поллється з ваших уст. І що біднішою є така людина, то ширше в неї відкрите серце й вуха. Ніщо їм не загрожує, ніщо не викликає заздрості, вони завжди ладні радіти та сумувати разом із вами.
Починачі та мольфари
Отож усе життя цілих поколінь та родів залежить від великих сил, від їхньої прихильності або ворожості, а захищають його чи становлять загрозу події та ознаки, які видаються незначними й незнаними. Бо всі ті сили, хоча зазвичай уперто мовчать, хоча старанно ховаються від людського ока, та мають усюди – серед звірів, серед рослин, а також серед людей – своїх служок, своїх нишпорок, рідню та дітей. І всі вони нерідко такі непомітні й непоказні! Неочікувані споріднення, зв’язки, переплетення і спільноти! Різні сили об’єднуються одна з одною в дивний і несподіваний спосіб. Часто