Капелан прибув до Королевої з редактором французького журналу «Echos d’Orient», на сторінках якого друкувалися її наукові статті. Тоді в Києві Естрелла внесла до скарбниці колонії п’ять тисяч рублів, і капелан, який був в окопах Першої світової і ледве не загинув під Верденом («…Я був ранений… мене забули на полі битви… навіть якийсь час мали за мертвого…»), взяв на себе моральне зобов’язання обов’язково повернути цей борг. А тут ще пощастило Василеві Короліву видати кілька своїх книжок, слідом несподівано надійшли літературні гонорари. Долучився і зарібок від малярства в Закарпатті. Завдяки цьому вдалося виплатити борги, продати в Увалах хату і переїхати на постійне проживання до містечка Мельник.
Придбали хату в місті Святої Людмили – покровительки Чеської Землі, патронки всіх скривджених долею, полишених, безпритульних. Разом із хатою успадкували величеньке поле, засіяне вівсом і люцерною та засаджене картоплею, 45 курей і 32 кролі, голубів, гусей, собаку… Все це господарство лягло непосильним тягарем на тендітні плечі доньки польського графа Дуніна-Борковського та спадкоємиці відомого давнього кастильського роду ґрандів де Кастро Ляцерда і Медінацелі Фернандес де Кордова і Фіґероа. Тепер Кармен-Фернанда-Альфонса-Естрелла-Наталена, вона ж – Неджма Беґом Гакгаманіш ібн Куруш, вона ж – Наталія Ковалевська, вона ж – Наталена Королева, змушена косити і збирати люцерну, вибирати картоплю, лагодити кроликарню і черепицю на даху, рубати сухі дерева в садку, годувати курей, ненажерливих гусей і кроликів, чистити хліви, заготовляти корм на зиму, полоти й поливати город… І приймати гостей. Таких поважних, як Є. Чикаленко, В. Щербаківський, М. Садовський, Є. Маланюк, О. Олесь…
Відновила листування з далеким родичем, славетним португальським поетом Еугеніо де Кастро, який колись, у зеніті своєї літературної слави, заповідав їй свої настрої і почуття переливати в образне слово. Тепер самотній, овдовілий поет перебував на посаді ректора єдиного в Португалії університету в Коїмбрі, радо писав Наталені листи, надсилав книги іспанською і французькою мовами і все запрошував свою родичку переїхати на проживання до нього в Португалію.
Хворий, пригнічений передчуттям близького відходу за межі земного життя Василь Королів радив їй доживати старі літа біля родича, де Наталена знайде спокій, добробут і затишок, а він відійде до монастиря василіян, стане ченцем і, якщо Господь виділить йому ще якийсь час побути на цьому світі, там, у монастирі, наповнить своє життя улюбленою працею: малюванням, літературною творчістю і молитвами.
Та Наталена відхилила запрошення свого родича Еугеніо де Кастро – вже втягнулася в щоденне клопітливе селянське життя, відчула смак творення українським словом уявних художніх світів та й боялася залишати фізично і психологічно втомленого боротьбою з невідступними хворобами свого дружину. Відмовилася вона і від роботи на кафедрі єгиптології