його народ був у неволі! «В неволі тим тяжчій, що ділила його з переможцями віра, яку гноблено. Тобто увесь світогляд, всі ідеали, мораль – все було гноблене й викорінюване. Що ж дивне, що батьки-раби могли виховати лише рабів-синів і онуків?!»
У сприйнятті й розумінні Йосифа Ариматейського Месія – образ-символ «відродження мого зганьбленого, знищеного і дощенту спідлілого в утисках народу».
Прихід до його уярмленого народу Боголюдини є для Йосифа Божим провидінням, Світлом Істини, яке розжене пітьму страху, безнадії, замирення зі злом, рабської покори і служіння чужим богам. Він вірить, що вражена бездуховністю, здеморалізована чернь ще здатна пробудитися від рабського сну й заслуговує на відродження: «Відродження не в напрямі конче утворення завойовницької держави, але передусім відродження моральне, духове, без якого не може бути нічого великого і вічного. Відродження затоптаних у багно ідеалів, збудження приспаного дзеленчанням золота шляхетного духа, відродження ведучої легенди, що не вмерла під брязкіт терез ваги і бринкання локтя. Месія, Понтію, це людська гідність, повернута цим крамарчукам, крутіям, шахраям і здирникам, за яких небезпідставно вважає юдеїв цілий світ»25.
Але не Понтій Пілат, ні Йосиф Ариматейський не можуть зрозуміти, чому Месія не хоче скористатися наданою Йому Пілатом змогою врятуватися, чому, в ім’я чого, заради якої істини Він іде вперто на смерть. Більше того, прокуратор Юдеї відчуває, що цей дивовижний в’язень повів Себе так, начебто не він, Пілат, осудив його, а Він осудив Свого суддю, пробачивши йому Свою смерть.
Наталена Королева у творі «Quid est veritas?», який був, як і більшість її новел і оповідань, опублікований у журналі «Дзвони» за особливої підтримки його редактора Петра Ісаїва, подає значно глибший, ніж це вичитується в канонічних текстах, світоглядний і морально-психологічний зміст мислення і поведінки Понтія Пілата. В юності він уболівав за збереження і утвердження стародавніх римських чеснот, вірив «без застережень в конечне здійснення наших “променистих мрій, наших сяючих ідеалів”»… Вірив юнаком у чисту правду, був переконаний, що її можна і пізнати, і передати іншим, а тепер, після зустрічі з Месією, Пілат – колишній завзятий республіканець – не може дати собі відповіді на запитання, що таке істина: «Хто скаже мені, що таке правда?!.»
Наталена Королева вирішила психологічно поглибити дослідження душевної драми римського прокуратора Юдеї Пілата Понтійського в романі «Quid est veritas?», який вона почала публікувати в тих же львівських «Дзвонах» напередодні Другої світової війни. Роман був написаний у 1939 році, але ні завершити оприлюднення його на сторінках журналу, ні видати свій найбільший і художньо найдосконаліший твір через воєнне лихоліття їй не судилося. Тільки в 1961 році головна книга її творчого життя з’явилася друком у США.
На час написання роману «Quid est veritas?» Наталена Королева була відомою і популярною письменницею. Крім двох книг