великий твір, у якому письменниця розгорнула широку панораму боротьби добра й зла, особи і суспільства, істини та фанатичної віри. «Твір цей можна віднести до розряду української фаустіани, – зауважує Ярослав Поліщук, – оскільки в основі його образ героя-експериментатора, відважної і безоглядної людини, яка ламає канони та діє на грані дозволеного, здобуваючи унікальний досвід першопрохідця»29.
Головний герой твору Константин Анклітцен, згодом чернець Бертольд Шварц, усамітнюється в одному з францисканських монастирів у горах Шварцвальду заради благородної місії – робити людям добро. Не у вірі в Господа він вбачає безсмертя своєї душі, а в праці – «вирішив, що буде хвалити Господа своєю працею». За середньовічними уявленнями чернець-самітник цим одержимим підкоренням себе службі Розуму відчужується від суспільства, від підпорядкування правилам монастирського життя, від дотримання релігійних догм і приписів, а це означає, що він починає служити дияволу. Віра поступається Розуму, отже, верх у людині бере не добро, а зло. І хоча винахідник, експериментатор, талановитий учений не шкодує ні свого часу, ні сил і працює з неймовірною одержимістю, проте середовище, суспільство не розуміє, не сприймає такого служіння науці, такого самозречення від усіх благ і спокус світу. Здавалося б, Бертольд досяг найдостойніших визнань за винахід вітражного кольорового скла. Його шанували люди з околиць монастиря, ченці-францисканці за те, що знайшов спосіб розминання шкіри, зробив розчини для підживлення рослин, вигадав цілу систему скляних рам для вирощування в теплі овочів… Отож, він має почесті, славу, але водночас його душа потрапляє в пастку гордині та марнославства.
У боротьбі з дияволом, із його спокусами людина з втраченою або ослабленою вірою обов’язково програє. Вихід є – укласти угоду з дияволом, що і робить алхімік Бертольд Шварц, коли вступає у спілку з ченцем Бертрамом. Цей брат Бертрам, який стає його помічником, насправді є дияволом. Тож закономірно, що той, хто «продав душу чортові», неминуче буде покараний. Тому повість «1313» завершується загибеллю творців пороху. У пивницю, в якій винахідники зберігали порох, потрапляє блискавка, і монастир від вибуху висаджується у повітря.
Вражає жага пізнання Наталеною Королевою інших культурних світів, історичних епох, пошуки нею архівних джерел та археологічних свідчень про минулі часи, події, постаті… З особливою ретельністю визбирувала вона історичні «зерна», з яких проростали нові художні світи, світи єдності, взаємодії та взаємовпливи різних культур і народів. Але із особливою сумлінністю вела Наталена Королева дослідження давньої Русі-України. Вона уважно вивчала не лише літописи, перекази, легенди, скандинавські саги, візантійські хроніки, старогрецькі та римські джерела, але й староіспанські епоси, родинні хроніки, монастирські архіви, давньоруські літописи, повчання, агіографічні, ораторсько-проповідницькі твори, вишукуючи оті, часто