та аналісти42. У тому періоді мого життя я добре знала арабську мову. Навчили мене їй мої вуйки, обоє солідні вчені, які знали її, як свою власне еспанську.
А маврські історики пишуть цілком інакше, як їхні урівноважені европейські колеги, які відзначають лише сухі факти. У маврів історичні факти завжди переплетені поезією, казкою, легендою, яким надається однакова вага, як і історичним подіям.
Автор-мавр не хоче брати на увагу, що є явища визначніші й є дрібніші. Він хоче вірити фантасмагоріям43 в тій самій мірі, як і дійсності. Для нього варто уваги і цінне все.
З однаковою повагою автор-мавр пише і про блискучу перемогу маврської зброї, і про будування прекрасної мешіти44, і про несподівано гарну імпровізацію-відповідь поетові ель-Аммарові45, яку дала йому дівчина з люду, ослярка Румікайя, яка потім стала одною з найблискучіших маврських поеток, що вже є фактом і історичною дійсністю, а також султаншею Гранади46.
Маврський автор перескакує з факту на факт, не в’яже їх. Дає оповідання немов окремими уривками. Барвиста, заплутана нaрація47 кучерявиться, як маврський орнамент. Аж втомлює незвиклого до неї читача. Так принаймні відмічають свої вражіння французькі вчені. Мене в молодості чарував цей спосіб оповідання. Видавався мені пестрою, несподіваною казкою.
Можливо, що звикла на нього, перейняла його, усвоїла та й сама цього не помічаю. Деякі критики знаходять у моїх працях «жіночу дріб’язковість, як у забарному вишиванню».
Вихована двома вуйками-вченими без жодного жіночого впливу – єдина моя тітка48, старша за мене на 10 літ, рано вмерла – і я не маю в своїй вдачі питоменних жіночих рис.
Я не вмію ані шити, ані вишивати. І ще досі, коли потрібую пришити ґудзик – іду до швачки.
По скінченню середньої школи вуйки доповнили мою вихову тим, що вчили мене мовам, філософії, особливу увагу давали стоїцизму, бо обоє «обожнювали» Сенеку, «земляка» родом з Кордови49, звідки вийшов також і рід моєї матері50.
Вчили мене історії Еспанії, археології, мистецтву приправляти лікувальні зілля, музиці, співу, складанню віршів eспанських і латинських. З річей «практичних» навчили мене їздити на коні, «як пікадор», шермувати шпадою51, стріляти. Коли була потреба, певно, я б могла не тільки лікувати свого коня, але, може, і підкувала б його.
Де ж би при такій вихові могли розвинутись «жіночі нахили до вишивання»?
Але коли б мої критики заглянули до Ібн-Калдуна52, Ібн-ель-Атіра53, Ібн-Адгарі54 чи Акбар-Маджнуна55, напевно б знайшли там чимало моїх «хиб».
Можливо, що вражіння юності утворили спосіб мого думання.
Серед численних наймень та титулів мого роду є одно, мені миле: «de Cordova56».
Маврська Кордова57 відмітила мене своєю печаткою. Позбутись її не можу. Як не можу виправити