до того, що я прочитала Жулавського. Тому про нього згадала. З російської літератури ніколи не читала ані Достоєвського, ані Тургенєва, ані Толстого. Повністю прочитала лише Пушкіна та Лермонтова, якого дуже полюбила.
До цього спричинився також випадок.
За Першу світову війну я працювала у Червоному Хресті80 як «сестра» при російській армії. Ніколи не була «сестрою-жалібницею української армії», як про мене писали в українських часописах. Була ранена і мусила лікувати поранення на Кавказі. Скрізь і все було переповнено. Помешкань не було. Тож мене, як ранену сестру з двома військовими хрестами за бойові заслуги81, помістили у домику, де колись мешкав Лермонтов82. На столі перед вікном лежала розгорнена книга його творів. Мені сказано, що читати цю книгу я можу, але просили, щоб ніколи не клала її на інше місце. Так пізнала я твори Лермонтова і полюбила їх. Можливо, що спричинилось тому оточення: Кавказ зробив, що я полюбила Лермонтова, а Лермонтов – що я полюбила Кавказ…
Критика закидала мені також і чеські впливи, т[обто] впливи чеської літератури. На мою думку, чеська література є настільки своєрідна, що її не можна перенести на інший ґрунт. Її не можна навіть розуміти, не знаючи чеського побутового життя, чеського люду, чеської історії.
Зате можу сказати, що ґрунтовно і докладно знаю літературу античну, еспанську та французьку.
Ніколи не могла зрозуміти літератури скандінавської.
З німецької читала лише Гете та романи Георга Еберса. Зацікавилась романами Еберса83 тому, що студіювала і пристрасно люблю єгиптологію. Було мені цікаво, як вчений – і серйозний вчений – може писати белетристику.
Що підштовхнуло мене писати по-українському? Бо ж раніш пробувала я свої сили лише на полі французької літератури84, мову-бо цю знаю найдокладніше.
В Чехах я зазнайомилась з моїм другим дружиною – д-ром В. Королівим85. Коли ми надвечір ходили на прогулянку, дружина мені часами казав:
– Як жили у середньовіччю лицарі? Що робило жіноцтво? Як жив ремісничий люд? Сільський люд? От хоч би у такому малому місті, як наш Мельнік86!?
Я розповідала, як та славна Шехерезада, для «забави дружини», продовжуючи завтра те, чого не докінчила сьогодня. Дружина попросив:
– Напиши це! Хто серед українців знає середньовіччя так, як ти? А це ж цікаво!
Так повстала моя перша книжка «1313»87. Потім, як антипода німецького лицаря, нашкіцувала я образ лицаря еспанського дона Карлоса88 в «Предку»89.
Так повстали оповідання «Во дні они»90. В них я брала теми євангельські, але не «іконописно», із вже утвореним християнським світоглядом, але так, як могли вони бути приняті тодішнім поганським римським світом. Були це, так би мовити, «мініатюри археологічні».
Так була написана і моя книжка «Сірі тіні»91 – ряд образів античного життя.
Ця