багата – багатша за батька. Отже, батькова гордощ обурювалась при думці, що про нього могли б подумати, що він, «вбогий польський емігрант», лишився як «управитель маєтками дружини до повноліття доньки». І батько подався у подорожі по Індії, Цейлону, Африці, лишивши мене в Eспанії, де опікуном моїм став вуйко Еугеніо, спочатку старшина королівської гвардії, а потім – католицький священник.
На мої хрестини приїхала бабуня, Теофіла Дунін-Борковська з роду Довмонтович62, старого литовського роду. Це була батькова мати.
З рідні моєї матері – батьків уже не було в живих – лишились тільки старший брат моєї матері, Еугеніо, спочатку старшина королівської гарди63, потім – католицький священник, та молоденька – приблизно 10-літня – тіточка Інес, яка тоді ще вчилась у кляшторній64 школі «Sacré Coeur»65 в Парижі.
Бабуня Теофіла Дунін-Борковська, цілком самітня на світі (втратила дружину66, як їй було якихось 23 роки), упросила мого вуйка і опікуна Еугеніо (батько офіціально вирікся мене, і я носила наймення матірнього роду по еспанському звичаю як перше наймення, а батьківське – на другому місці, аби не було думки, що я – не шлюбна дитина й батька не маю), аби він дозволив їй відвезти мене на Волинь і там виховувати, аж доки не доросту до шкільного віку. Але бабуня Теофіла вмерла, як мені ще не було п’яти літ. І мій опікун, вуйко Еугеніо, знов мене привіз до Еспанії, де я пробула до 19 літ.
В той час батько, сум якого розвіявся, оженився по-друге. Мачуха67 моя була родом чешка – Бог знає, чому в Галичині з неї зробили польку. Певно тому, що одна галузь її роду виселилась з Чехів до Польщі ще по Білогорській битві68.
Власне, це було її, мачушиним, бажанням, щоб я приїхала їх відвідати і, якби мені сподобалося у них, залишилась у них.
Отже, я мусила вчитись нараз чотирьом слов’янським – цілком мені не знайомим – мовам: польській – цього бажав батько, чеській – цього бажала мачуха, російській, бо була це мова урядова, офіціальна, і українській, бо була це мова люду, серед якого жила на Волині.
Одночасне навчання цим мовам і цілком недосконале знання їх не давало мені можливості багато читати. Отже, годі говорити про впливи на мене польської літератури. З польської літератури я прочитала дещо з Міцкевича, Красінського, Словацького, Сєнкевича69. Але повністю не прочитала жодного з цих авторів. Пізніш прочитала я ще «Faraon» Болеслава Пруса70, кілька драм Жулавського71, Л. Ридля72, Тетмаєра73 та «Марію Магдалену» Данілевського74, бо книжка ця була конфіскована царською цензурою, а тому мені її приніс як «раритет» знайомий літературний «цензор».
Потім дуже швидко – ані не тривало це 4 роки – я цілком розійшлася з родиною батька. Жила в Персії75, знов в Еспанії, в Італії, у Франції.
З ким би я там могла говорити у слов’янських мовах?
У