історію трагічного кохання єгиптянки Ізіди і патриція Антіноя в досконало виписаний культурно-історичний простір буття давньої Александрії під владарюванням римлян у часи поширення християнської віри. Не випадково Августа Сабіна намагається переконати цезаря в тому, що Антіной – колишній раб, син рабині-християнки і його, цезаря, син, що він таємно сповідує християнство, тягнеться до «демосу», і тому таємні християни палко моляться, щоб новий цезар Антіной швидше обійняв владу. Причиною його трагічної загибелі є передусім змова імператорського двору на чолі з дружиною цезаря Сабіною і сенатором Татіаном із метою не допустити на римський трон таємного християнина, одруженого з дочкою роксоланина Ярмужа, який привів у дарунок цезареві Адріану славетного згодом коня Бористена. До речі, у повісті згадується, що батько Ізі також походженням із берегів Бористена.
Як бачимо, і у повісті «Сон тіні» Наталена Королева не забуває про свою другу родинну гілку, яка тягнеться до українського родословного дерева.
А повість «Предок» взагалі присвячена ледве не містичному поєднанню двох родів – іспанського й українського. Цей твір наповнений дитячими враженнями і спогадами Наталени про таку далеку і таку рідну Волинь, про маєток Борки над Стиром, бабуню Теофілю Дуніну-Борковську, зілійницю бабу Вівдю… У повісті все, що пов’язане з Україною, що відбувається на Волині, читач «бачить» очима самої письменниці, яка постає в образі маленької внучки графині Теофіли Теї, і очима волинського шляхтича Адама Дуніна-Борковського, його дружини-сарацинки Марії-Зораї, яка в захопленні вигукує: «Ах, срібна, срібна Волинь!.. Колиска мого золотого щастя!»
Та головне сприйняття Волині, української землі авторка повісті «Предок» «довіряє» молодому лицарю Карлосу де Ляцерда, який прибуває в Україну на запрошення викупленого з турецького полону волинянина Адама Дуніна-Борковського.
Іспанський предок письменниці дон Карлос де Ляцерда справді жив у першій половині ХVI ст., був близький до іспанського двору, супроводжував убиту горем королеву Хуану, яка надумала відвезти тіло померлого короля Філіппа І до місця його народження – Відня.
Наталена Королева відтворює моральну й духовну атмосферу тогочасної Іспанії, в якій сіяла страх і розбрат інквізиція. Оскільки рід Ляцердів (про це було відомо із родових хронік) був пов’язаний з альбіґойською єрессю, то лицарю Карлосу де Ляцерда нічого не лишалося, як покинути таємно Іспанію. Він боявся, що інквізиція дізнається про прибуття до Іспанії його родича Енріко де Кастро, який намагався залучити Карлоса до альбіґойської віри, проти якої римська церква ще на початку ХІІІ ст. оголосила хрестовий похід.
Паломницька подорож до Гробу Господнього, наповнена пригодами і випробуваннями на лицарський обов’язок і честь, приведе згодом Карлоса в той далекий, невідомий край, куди колись помандрував Енріко, один із членів роду Ляцердів, – до «далекої