тому вдень ми залишалися всередині в прохолоді, а вночі гаяли час у барах. Крім того, спека нам не зовсім підходила. Через наші ліки ми пітніли так, що ми неодмінно привернули б надто багато уваги, якби вийшли вдень назовні. Усі навколо би подумали, що ми маємо похмілля або ж під впливом наркотичних речовин. Пітливість – це одна з речей, на яку зовсім незнайомі люди вважають за потрібне зробити зауваження. Так, ніби я не знала, що спітніла. Так, ніби вона теж цього не помітила. Для мене це літо було неможливим. Було неможливо тримати зв’язок із зовнішнім світом, тому я і не намагалася, окрім наших нічних походів до ресторанів та барів. Того літа ми прожили одне життя на двох в одному ритмі. Вночі ми брали таксі до ресторану-тераси у Кайсан’ємі, який працював уночі і тому був ідеальним для нашого незвичного стану. Поки таксі кружляло по вузьких провулках району Калліо, ми обіймалися на задньому сидінні, а Пікі спокусливим шепотом розповідала мені у вухо те, що вона збирається зробити зі мною, коли ми повернемося додому.
Наше перше побачення завершилося на лесбійській вечірці у Кайсан’ємі, де я ніколи не була раніше. Я була така схвильована напередодні побачення з Пікі, що вже ледве трималася на ногах, коли приїхала до неї. А потім ми поїхали на мою першу вечірку в Кайсан’ємі! Я голосно засміялася, коли вона поцілувала мене біля дверей, і мій сміх кружляв навколо весняного шуму мого сп’яніння, змішуючись з іншими звуками, солодким язичком Пікі, котячим шкряботінням та зі звуком дверей таксі, коли вона відчинила їх для мене пізніше, коли ми вже рушали до Кайсан’ємі. Я пам’ятаю, як її голос змусив мене затремтіти, хоча вона лише спитала у водія дозволу пити пиво в салоні машини, обіцяючи не пролити ні краплини. Вона завжди так робила. Лапін Культа, завжди Лапін Культа. Холодильник Пікі завжди був забитий баночками цього пива. Вперше я побачила це в ніч, коли ми познайомилися: уся нижня поличка була заставлена пивом, а на верхній поличці був лише пакет з маслом зі встромленим у нього ножем та шматочок сиру. На дверях холодильнику була пляшка Пепсі та декілька літрів молока. Однак наступного разу, коли я прийшла на те перше побачення, яке так мене перелякало, її холодильник був набитий усілякою всячиною. Це все було для мене: сік, йогурт, сир, хліб, помідори, ковбаса, фрукти. Саме з цих продуктів Пікі й приготувала мені сніданок. Вона злизувала крихти хлібу з моїх пальців та казала, що на мені досі залишився запах парку Кайсан’ємі та літньої трави, на якій ми лежали після четвертої години, коли ми вже були не силах стояти у черзі на таксі. Ми палко цілувалися на галявині, коли моє тіло вже почало жадати, щоб Пікі занурила в мене свої пальці, досягла мого серця та ніжно обійняла його рукою. А коли її пальці будуть у мені, вона натисне на стегно зворотною частиною долоні, і це навіть заболить, змиваючи усі кольори, які існують у світі, окрім червоного. Так ніби всередині мене червона злива. Яким же було моє здивування, коли я виявила, що простирадла не були заплямлені в червоний колір. Вони були лише мокрі, немов хустка, просякнута сльозами, хоча Пікі й досягла своїми пальцями