Та почни заробляти гроші так само, як інші». Однак це зовсім нам не пасувало.
Ми мали щось придумати.
Що ж ми могли б зробити?
Пригадалася ідея, яка раніше здавалася нам лише невдалим жартом.
Що завжди можна продати? На що завжди є попит?
Секс та наркотики.
Однак Пікі не хотіла більше займатися розповсюдженням наркотиків.
Отже, залишився тільки секс.
«Цього разу я маю кращу ідею, аніж наш початковий план робити мінет за гроші».
І справді, новий план Пікі був значно кращий:
Її голос, мої ноги.
Її муркотіння, мій запах.
Її сміх, мої груди.
Жодних облич, жодних побачень вживу.
Жодної домашньої адреси, жодних справжніх імен.
Жодного вказівки про вік.
Навіть жодних знаків зодіаку.
Привіт, це Сюзі.
І це не мій голос, а голос моєї подружки.
І моя подружка навіть не гетеро.
Моя подружка навіть ніколи не спала з жодним чоловіком.
Однак вона має божественний голос. А я маю божественне тіло. Разом ми божественна Сюзанна Лоретка, чиє ім’я ми запозичили з фільму Бунюеля, а трусики – із найближчого магазину одягу. Красунчику. 25-річна краля зробила фото в стрингах. Зателефонуй мені, якщо зацікавився.
Таким чином голос Пікі почав заробляти гроші. Таким чином ми прожили декілька років, аж поки наша сумнівна діяльність не почала надто вже виснажувати, незважаючи на те, що на перший погляд це все здавалося зовсім уже простим. Якби ми тільки мали альтернативу…
Усе починалось із невинної гри. Оскільки Пікі ще раніше лагідно називала мене Вареником, вона почала вигадувати історії про мене та мої губи, щоб тягнути час. У певний момент усі ці історії завжди завершувалися тим, що я опускалася на коліна та робила комусь мінет. Пікі не хвилювали чоловіки, однак очевидно, її збуджувала сама думка про те, що я комусь відсмоктую.
Спочатку я намагалася пояснити Пікі, що ніколи в житті нікому не робила мінет, однак вона, здається, не надто мені повірила. Тільки щоб задовільнити її, я перестала сперечатися і просто погодилася. Так ось що сталося. Саме так. Я робила мінет усім хлопцям у моєму рідному місті. Так, у гаражі, за найближчим магазином, у шкільній вбиральні, у гардеробі, позаду сміттєвих баків, у бібліотеці, а також у лісі, під мостом і на дитячому ігровому майданчику в місцевому парку.
Пікі попросила показати їй, як саме я це робила та виставила палець. Отже, я їй показала. І їй сподобалося, як це виглядало.
– Скільки? – хотіла знати Пікі.
– Я ніколи не рахувала, – відповіла я.
– Тоді ти маєш не аби-яку репутацію у своєму рідному містечку, – сказала Пікі.
– Мабуть, так і є, – відповіла я.
Вона зажадала, щоб я розповіла в деталях про кожний акт, однак я відмовилася. Через те, що я не захотіла розповідати, вона наказала мені показати ще раз, як саме я це робила, та дала мені фалоімітатор. Отже,