кашляла б і вдавала б, ніби вмирає, щоб уникнути глузувань. А я був би змушений удавати, ніби піклуюся про неї, бо інакше, щоб і мене принизити, вона б і справді віддалася смерті…»
Згодом Маленький Принц знову сказав собі:
«Я думав, ніби я багатий на єдину у світі квітку, а маю звичайнісіньку троянду. Така банальна квітка і мої три вулкани, які мені по коліно і один з яких, мабуть, згас навіки, аж ніяк не роблять із мене великого принца…»
Упавши на траву, Маленький Принц заплакав.
Розділ XXI
Саме тоді з’явився лис.
– Добрий день! – привітався він.
– Доброго здоров’я! – чемно відповів Маленький Принц, озирнувшись, але нікого не побачивши.
– Я тут, – озвався голос, – під яблунею.
– Хто ти? – запитав Маленький Принц. – А ти гарний.
– Я лис, – відповів лис.
– Ходи пограйся зі мною, – попросив Маленький Принц. – Мені страшенно сумно.
– Я не можу гратися з тобою, – заперечив лис. – Я не приручений.
– Ох! Вибач! – збентежився Маленький Принц. Але після роздумів додав: – А що означає слово «приручити»?
– Ти не тутешній, – здогадався лис. – Чого ти шукаєш?
– Я шукаю людей, – відповів Маленький Принц. – Що означає «приручити»?
– Люди, – пояснив лис, – мають рушниці й полюють. А це страшенно прикра річ! Люди розводять ще й курей. Це єдине, чим вони переймаються. Тож ти шукаєш курей?
– Ні, – заперечив Маленький Принц. – Я шукаю приятелів. Що означає «приручити»?
– Це дуже забута дія. Вона означає «створити зв’язки».
– Створити зв’язки?
– Звичайно, – кивнув лис. – Ти для мене тільки хлопчик, достоту схожий на сотню тисяч хлопчиків. Я не маю потреби в тобі. Ти теж не маєш потреби в мені. Я для тебе тільки лис, схожий на сотню тисяч лисів. Але, якби ти приручив мене, ми відчували б потребу один в одному. Ти був би для мене єдиним у світі. Я був би для тебе єдиним у світі…
– Я починаю розуміти, – задумався Маленький Принц. – Є одна квітка… мабуть, вона приручила мене…
– Можливо, – погодився лис. – На Землі всяке можна побачити…
– Ох! Це не на Землі, – зітхнув Маленький Принц.
Лис, здається, дуже зацікавився:
– На іншій планеті?
– Так.
– А на тій планеті є мисливці?
– Ні.
– Це вже цікаво! А кури?
– Ні.
– Ніде немає досконалості, – зітхнув лис.
Але згодом повернувся до своєї ідеї:
– Моє життя нудне. Я полюю курей, люди полюють мене. Всі кури однакові, та й люди всі однакові. Тому мені нудно. Та, якби ти приручив мене, моє життя немовби осяяло сонце. Я б здалеку чув, як ти ступаєш, упізнавав би твою ходу, відмінну від будь-чиєї іншої ходи. Хода інших людей заганяла б мене під землю. Твоя виманювала б із нори, наче музика. Ось поглянь! Бачиш отам пшеничні ниви? Я хліба не їм. Пшениця мені без потреби. Пшеничні ниви ні про що не нагадують мені. І це сумно! А от у тебе золотаве волосся. Тож як було б чудово, якби ти приручив мене! Золотава пшениця нагадувала б мені про тебе.