приблизно об 11:00 Михайло Сергійович і його дружина, чиї переміщення відзначали охоронці КДБ під кодовими позначеннями 110 і 111, спустилися до моря. Раїса Максимівна пішла купатись, а Михайло Сергійович залишився на пляжі: кілька днів тому в нього був простріл у попереку, і він уникав води. Як завжди, відпустка в Горбачова була робоча. Після сніданку він сів переглядати промову, яку мав виголосити в Москві 20 серпня під час підписання нового Союзного договору – плоду багатомісячного лавірування й переговорів центру з республіками, які набирали чимраз більшої ваги. Десь біля 16:30 Горбачов переговорив по телефону з помічником Георгієм Шахназаровим, який відпочивав на сусідньому курорті та допомагав йому підготувати текст. Як потім виявилося, це був останній дзвінок Горбачова перед кількаденною тишею.
За декілька хвилин до того двоє офіцерів КДБ, які прибули до Криму разом із головою служби охорони КДБ генералом Юрієм Плехановим, наказали Тамарі Вікуліній, телефоністці-операторці в центрі урядового телефонного зв’язку, від’єднати Горбачову всі лінії. Вікуліна попросила дозволу здійснити останній дзвінок: щойно вона сказала Горбачову, що з’єднує його із Шахназаровим. Офіцери не заперечували. Та коли розмова завершилась, усі лінії, що сполучали дачу Горбачова із зовнішнім світом, були відрізані, зокрема й система зв’язку, через яку президент СРСР міг віддати команду на використання ядерної зброї. Президентська ядерна валіза на другий день буде відіслана до Москви, де вона потрапила до рук путчистів, серед яких були міністр оборони маршал Язов і начальник Генштабу генерал Михайло Моїсєєв – власники двох інших ядерних валіз. Отже, міністерство оборони ставало єдиним, хто контролював ядерну кнопку111.
Горбачов щось запідозрив, коли Володимир Медведєв, керівник його особистої охорони, приблизно о 16:45 зайшов у кімнату, де генсек читав газету, і доповів, що з Москви прибула делегація, яка хоче зустрітися з ним. До складу делегації входили голова адміністрації президента Валерій Болдін, два секретарі ЦК КПРС і командувач радянських сухопутних військ генерал Валентин Варенников. Усі, крім Варенникова, були люди перевірені, давно знайомі з Горбачовим, та президент однаково занепокоївся. Він спитав у Медведєва, як ці люди проникли на об’єкт із такою охороною. Медведєв пояснив, що в делегації був генерал Плеханов, начальник усієї служби охорони і Медведєва зокрема. Чого вони хочуть? Цього Медведєв не знав. На той час він уже розумів, що переворот набирає силу. Кілька хвилин тому, коли Плеханов тільки-но з’явився в його кабінеті та попросив, щоб приїжджих провели до Горбачова, Медведєв спробував зв’язатися з президентом по телефону. Однак лінія мовчала. «І тут я зрозумів, – написав він пізніше, – що діяли за хрущовським сценарієм. Усі лінії зв’язку були відрізані»112.
Горбачов здогадався, що пахне заколотом, коли попросив Медведєва притримати візитерів, а сам пішов до телефона.