які пережили бійню в Бабиному Яру, та людьми, котрі допомагали їм урятуватися. Леонід Кравчук також боровся зі своїми почуттями. У роки німецької окупації, восьмирічним хлопчиськом, він теж був свідком масової страти, коли нацисти з кулеметів розстрілювали людей. За кілька місяців після візиту Буша, виступаючи на 50-й річниці трагедії Бабиного Яру, він ужив кілька слів на їдиші, а згодом сказав в інтерв’ю, що не всі співвітчизники поводилися так, як мали б поводитися за таких обставин. Цим він, по суті, визнав, що до Голокосту були причетні й деякі українці100.
Виступ Буша був чудово прийнятий присутніми. Іван Драч та інші рухівці, які одними з перших в Україні осмислили місце Бабиного Яру в загальній трагедії Голокосту та історії України, схвально поставилися до його виступу. Українсько-єврейський альянс проти Радянської імперії, що зародився в ГУЛАГу серед політичних дисидентів обох національностей, завдяки Руху, політику якого визначали вчорашні дисиденти, утілювався в політичну реальність. Рух був у перших лавах борців з антисемітизмом, якого ще не позбулась Україна, і його політична платформа підтримувала українсько-єврейську співпрацю, спрямовану проти диктатури союзного центру101.
Єдиними, хто почувався на церемонії ні в сих ні в тих, були посланці Горбачова, які супроводжували Буша в київській поїздці: віце-президент Геннадій Янаєв і радянський посол у Вашингтоні Віктор Комплектов. Оскільки промови виголошували то українською, то англійською (які були також робочими мовами всіх заходів), майже весь час російські гості почувалися розгублено. Комплектов під час виступу Буша в парламенті зауважив: «Добре, я хоч англійську знаю, інакше взагалі не зрозумів би, що тут діється». Якщо вірити стислому довіднику Буша, Янаєв «трохи володів англійською». Якщо це й так, то в Києві він цього не показував. Українські чиновники чудово розмовляли російською, а їхній перехід на українську мав символічне значення для республіки, що формально була суверенною.
Американці запросили українського перекладача. Крім того, на прохання української сторони, вони влаштували окрему зустріч Буша і Кравчука без Янаєва. За словами Еда Г’юетта, радянського експерта Ради національної безпеки, із радянським віце-президентом, який не говорив українською і, мабуть, не розумів більшої частини з того, що казали англійською, українські чиновники трималися так, ніби то не представник союзного центру, а «голова всесоюзної асоціації прокажених». На обіді у Кравчука Янаєв то нудився, то дратувався. Але часи змінилися: тепер центр мав розшаркуватися перед республіками, і Янаєв це розумів102.
Приблизно о 19:00 за київським часом американський борт № 1 вилетів із Бориспільського аеропорту і взяв курс на Вашингтон. Візит нарешті завершився. На довгому шляху до ядерного роззброєння була досягнута важлива віха, сформульована нова політика на основі національного самовизначення радянських республік,