(націоналісти й ліберали), за яких проголосували виборці на Заході й у великих містах Сходу, а також у Києві, назбирували разом 125 голосів.
Лейтмотивом промови, яку Буш виголошував на тлі величезної статуї Леніна, була тема свободи та відповідальності, що приходить із її здобуттям. Розвивати її він почав з етимологічного аналізу назви «Україна». Ретельно уникаючи означеного артикля, Буш сказав:
– Багато століть тому ваші предки нарекли цей край Україною, тобто «прикордонням», адже ваші степи сполучають Європу та Азію. Однак українці навчилися долати інші кордони. Сьогодні ви відкриваєте нові обрії та контури свободи.
Усупереч побоюванням «рухівців», Буш говорив про Україну – її людей, історію, географію – як про щось окреме від Москви. Промова його була далека від промови Ніксона 1972 року, коли за обідом, який давали на його честь українські посадовці, Ніксон, говорячи про Радянський Союз, назвав Київ «матір’ю міст руських» і вільно вживав перед назвою республіки означений артикль92.
Те, що Буш сказав далі, сподобалось українській опозиції значно менше. Президентська промова, хоч і була написана, щоб не образити почуттів українців, підтвердила найгірші побоювання Івана Драча та його соратників.
– Дехто закликає Сполучені Штати зробити вибір між підтримкою президента Горбачова і підтримкою лідерів республік, які прагнуть незалежності, – заявив президент. – Я вважаю, що це хибний вибір. Відверто кажучи, президент Горбачов досягнув видатних результатів, і цілі його курсу гласності, перебудови та демократизації – воля, демократія, економічна свобода.
Потім Буш пояснив, як розуміє слово «свобода», чим остаточно засмутив Рух:
– Свобода – це не те саме, що незалежність. Американці не підтримають тих, хто прагне незалежності для того, щоб замінити тиранію, нав’язану звідкись, на місцевий деспотизм. Вони не стануть допомагати тим, хто заохочує самогубний націоналізм, замішаний на міжнаціональній ненависті.
Сумнівів більше не було: США не підтримають прагнення України до незалежності – її прихильники були покинуті напризволяще93.
Промова Буша відбивала погляди, наявні в Білому домі. Ніколас Бернс пізніше згадував:
Не думаю, що влітку 1991 року хтось в американській делегації допускав можливість розпаду Радянського Союзу. […] Між Горбачовим і Бушем установилися досить довірчі стосунки, ми доволі успішно співпрацювали з більшості питань, і нам дуже хотілось відвідати Київ, щоб показати наш інтерес до республік. […] Ми хотіли побачити поступовий занепад державного устрою СРСР та поступове впровадження реформ і перетворень, бо побоювалися, що коли навпростець підтримаємо національні рухи, то справа може обернутися насильством, а це послабило б контроль над ядерною зброєю в низці республік; а так нам здавалося, що плавне сповзання грає нам на руку 94.
Промова спричинила